yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Медицина->Содержание->Історична довідка

Запалення

Історична довідка

 

Цельс і Гален (пентада Цельса-Галена). Цельс, давньогрецький учений-енциклопедист (25-30 р. д.н.е. - 50 р. н.е.), у своїй енциклопедії описав чотири кардинальні ознаки запалення:   припухлість (tumor), почервоніння (rubor), жар (calor), біль (dolor). К.Гален (129-201), римський лікар і вчений, додав п'яту ознаку запалення - порушення функції (functio laesa).

Дж. Гунтер (1793), шотландський хірург, висловив думку, що запалення - це неспецифічна реакція, яка виникає у відповідь на ушкодження тканини і за своїм спрямуванням має  захисне значення, бо сприяє відновленню структури та функції ушкодженої тканини чи органу.

Р. Вірхов (1859) - автор "клітинної" ("нутритивної") теорії запалення, яка першочергового значення в розвитку запального процесу надає первинному подразненню і ушкодженню клітин  та розвиткові в них  різних дистрофічних змін. Усі інші зміни, які виникають у запаленій тканині, є вторинними, тобто зумовленими порушеннями на клітинному рівні.

Ю. Конгейм (1887). Учень Вірхова Ю.Конгейм уперше вивчив під мікроскопом і докладно  описав розлади місцевого кровообігу в  осередку запалення. Запропонована ним судинна теорія пояснювала розвиток основних проявів запалення саме порушеннями мікроциркуляції в ушкодженій тканині.

І. Мечников (1892) започаткував порівняльно-еволюційний підхід до вивчення запалення. Уважав, що центральною подією в осередку запалення є фагоцитоз. З ним, власне, і пов'язано захисне значення запального процесу в цілому. Запропонована І. Мечниковим біологічна теорія розглядала запалення як сформовану в еволюції багатоклітинних організмів місцеву і загальну захисну реакцію, вона вперше науково обґрунтувала зв'язок  між  осередком запалення і організмом в цілому.

Г. Шаде (1923) вперше описав фізично-хімічні зміни в осередку запалення: тканинний ацидоз, підвищення осмотичного і онкотичного тиску. На його думку, зазначені зміни мають вирішальне значення в патогенезі запалення, що і знайшло своє відображення в запропонованій ним фізично-хімічній теорії запалення.

Т.Левіс (1924) уперше з'ясував, що причиною порушень місцевого кровообігу в осередку запалення є біологічно активні речовини, утворення і вивільнення яких зумовлено процесом ушкодження. Згодом ці сполуки отримали назву "медіатори запалення", а започаткований Левісом напрям - патохімічної теорії.

В.Менкін (1938) отримав експериментальні докази участі біологічно активних речовин у патогенезі запалення, виділивши із запального ексудату фракції, що вибірково відтворювали різні компоненти запалення.

 

 

4