ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Ще один напрямок

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Ще один напрямок

теоретичного вивчення проблем взаємодії іноземних правових систем грунтується  на ідеї про те, що на кожній державі через дію норм  міжнародного публічного права лежить обов’язок надавати юридичного значення нормам іноземного права. Для  П. Манчіні такий обов’язок витікає з імперативності принципу національності як єдиної основи міжнародного права; для Ф. Кана та В. Нідерера такий обов’язок з’являється тому, що кожне законодавство має норми, які однаково регулюють певні відносини, і  саме збіг таких норм дає можливість розглядати їх у якості  наддержавних, що накладають певні обов’язки на держави; для Цительмана обов’язок надавати юридичного значення іноземному праву коріниться в критерії громадянства учасників певного суспільного відношення. Вказана концепція основана на тому, що право існує не через об’єктивні закономірності, а через обов’язок, що базується на міжнародному публічному праві.

Четверта тенденція носить найбільш ліберальний характер, адже грунтується на вільному підході держав до санкціонування чи не санкціонування дії іноземного права на своїй території. Взаємодія різних систем права обумовлюється вільним вибором кожної юрисдикції для визначення підходів до регламентації іноземного права. В даному випадку відсутня детермінація, зв’язаність  позицій. Представниками цього напрямку були ще магістр Альдрік [20, c. 68], Е. Бартен, Е. Рабель, та ін. Характерним для цієї тенденції є те, що визнаючи свободу держав у вказаному питанні, всі автори намагались додати до такого розуміння відображення правових систем ще певні чинники, обумовлюючи свободу вигодою країни, її підданих, інтересами країни, міжнародними інтересами, урядовими інтересами, багатодержавною політикою, кінцевим результатом, справедливістю, та інш [27, 28, 29, 24, c. 111-117].

Як уже відмічалось, взаємодія національних  правових систем може здійснюватись шляхом надання захисту тим суб’єктивним правам та обов’язкам фізичних чи юридичних осіб, що виникли під дією іноземного закону (теорія vested rights, droits acquis, erworbene Rechte). Суть цієї теорії досить проста: права, що були набуті під дією іноземної системи права, зберігають своє значення в інших правових системах і не можуть бути визнані незаконними чи неіснуючими. Оскільки такі права були набуті певними суб’єктами права, вони  повинні отримати належний їм захист у межах будь-якої іншої юрисдикції. Таким чином, тут ясно видно позитивне відношення  до набутих  в даній країні прав з боку інших країн.

Очевидно, що суб'єкти права вступають у певні взаємовідносини один із одним у різних країнах, чим набувають для себе певні права та обов’язки, що грунтуються на дії іноземних систем права. Реалізуючи такі права, вони також підпадають під регулювання  іноземної системи права, проте досить часто на цьому етапі здійснення права  вказані суб’єкти підпадають під дію власної системи права. В такому випадку право їх власної системи права буде компетентним для визначення порядку використання іноземного права, чим  повинно буде визначитись щодо набутих суб’єктами прав. Якщо правова система не визнає набуті за кордоном права, то вони будуть уважатися не існуючими або недійсними через те, що в цих державах діють різні закони. Права, законним чином набуті під дією однієї правової системи повинні лишатись такими на будь-якій території, їх дійсність не повинна залежати від того, що набувач цих прав переніс їх під іншу юрисдикцію. Тому необхідно забезпечити незмінність та схоронність набутих прав, обов’язків та інтересів окремих осіб.

У випадку, якщо національна  правова система буде позитивно відноситись до набутих під дією іноземної правової системи прав – будуть наявними основні передумови щодо застосування іноземного права, а через це буде реалізована здатність правової системи до міжнародної взаємодії з іншими правовими системами. Отже, як відмітив Dicey застосовуючи іноземне право - cуди надають силу не іноземному праву (law), але тим правам, (rights), які набуті в умовах іноземного права [30, с. 163].

Таким чином, визнання набутих під дією іноземної юрисдикції прав та застосування іноземних норм є двома чинниками реалізації іноземного права, адже визнаючи  існування прав  та обов’язків, набутих під дією іноземної юрисдикції  за допомогою колізійних норм  МПП, національна правова система буде визнавати іноземну. У цьому контексті надзвичайно виразними будуть слова Бруна М.І. про те, що МПП служить юридичним захисником  інтересів приватних осіб; якщо б його не існувало, благонабуті суб’єктивні приватні права виявлялися б у багатьох випадах знищеними [13, с. 5].

На основі поданого аналізу трьох факторів, що обумовлюють існування колізій в МПП можна прийти до висновку, що: колізія в МПП – така правова ситуація, в якій приватноправові відносини через іноземний елемент пов’язані з двома або більше національними  системами права, що шляхом взаємодії здатні їх  регулювати.

 

Виходячи з приведеного теоретичного аналізу  тепер можна підійти до визначення колізій спадкування в МПП. Як видається, подібно колізіям в загальному значенні, колізії в міжнародному спадкуванні обумовлюються наведеними вище факторами: наявністю іноземного елементу, плюралізмом правових систем та їх здатністю до взаємодії.

 

13