ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->У період феодалізму з’являється

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

У період феодалізму з’являється

  обмеження свободи заповіту, а спадкування феодальних маєтків для уникнення їх дроблення, могло бути здійснене лише  по відношенню до старших спадкоємців чоловічої статі. До ХП і ХШ сторіччя встановлювалось спадкування феодів за правом первородства (майорату), зокрема у Франції, Англії. В Англії заповіт щодо землі був взагалі заборонений, що деколи замінювалось дією траста; згідно з канонічним правом 1/3 рухомого майна відходила до церкви, а сам заповіт, що потребував багатьох формальностей,  часто діяв для спадкування церквою. Виморочне майно переходило в казну; Щодо спадкування зберігалась  нерівноправність у правах жінки,  яка вважалась чужорідною кровно-родовій сім’ї чоловіка. В цей період заповіти на користь одного із подружжя заборонялись [32].

Суттєво вплинула на спадкове право Французька революція, яка встано-              

вила рівність спадкоємців та майна, що може і не може бути передано у спадок. Закон превалював при регулюванні спадкування, а вільне розміщення майна за заповітом отримало другорядне значення. Переживший чоловік чи дружина майже не мали більше права на “вдовію” частину і спадкували лише у разі, якщо спадкодавець не мав родичів до дванадцятого коліна, які могли б спадкувати, в той час як законну чи обов’язкову долю могли отримати діти чи батьки, що пережили померлого. Обмежені права по спадкуванню отримали також позашлюбні діти [31, c. 143-145].

В період промислового капіталізму спадкове право поєднувало принцип

свободи заповіту і охорону інтересів сім’ї померлого таким чином, що приватний власник міг з одного боку за своїм розсудом визначити  долю свого майна після власної  смерті, а з іншого боку, закріплювало певну частину майна спадкодавця за його сім'єю. Розширенню піддались спадкові права по-

зашлюбних дітей та права одного з подружжя, чим гарантувалось певне забезпечення майнового стану заміжньої жінки. Майже всюди було обмежене коло спадкоємців за законом для збільшення можливостей переходу виморочного майна до держави [33, с. 514].

Звичайно,  подальший швидкий розвиток західного суспільства вплинув на чисельні зміни в усіх сферах його життя,  однак спадкове право залишило свій традиційно-обмежений характер. Нові спадкові закони не могли не запроваджуватись у правове поле всіх цивілізованих країн, хоча  вони завжди стримувались старими концепціями та традиційними уявленнями, що  чинять опір багатьом тим змінам, які мали та мають місце в сучасному розвиненому суспільстві. Серед тих соціальних факторів, що вплинули на зміни в спадковому праві, можна назвати заміну полігамії на моногамію в сім’ї, що означало зменшення чи повне скасування підкореного стану жінки чоловічому домінуванню, зникнення  патріархальної влади над дорослими дітьми, зменшення кількості членів  сім’ї. Демографічні зміни спричинили  те, що середній вік  нащадків, що пережили своїх батьків досяг у західному суспільстві майже сорока років, через що спадкування втратило частину своїх економічних та виховних функцій та стало менш важливим. Тепер спадкове право, враховуючи зростаючу емансипацію жінок, надає їм рівні з чоловіками права при спадкуванні, гарантуючи  для них обов’язкову долю, сімейний  будинок, узуфрукт, предмети домоволодіння чи фіксовану  грошову суму, яка може періодично нараховуватись за визначеними процентними ставками. Спостерігається масове заснування неформальних сімей та народження дітей у незареєстрованих шлюбах. Хоча такий феномен не є новим (подібного роду шлюби існували ще у вікторіанській Англії між представниками бідноти великих міст чи сільської бідноти), на сучасному етапі наслідки таких шлюбів породжують їх визнання та правове регулювання, що виявляється у поступовому зникненні поняття “незаконних” дітей щодо осіб, народжених поза офіційним шлюбом та надання їм спадкових прав. 1)

 

17