ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Норми спадкового права

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Норми спадкового права

 загалом відзначаються єдністю соціально-економічних функцій, проте мають значні відмінності та характерні особливості у різних системах права. Розбіжності між внутрішніми законами спадкування частково мають технічну природу, як, наприклад, ситуація з процедурою переходу майна при спадкуванні: в країнах континентальної Європи спадкування є універсальним правонаступництвом, що означає безпосередній перехід прав і обов’язків спадкодавця до спадкоємців, а в країнах загального права спадкове майно спершу потрапляє до особистого представника померлого, який передає його спадкоємцям тільки після процедури очищення від боргів, тобто, після розрахунків з кредиторами. Частково такі розбіжності відображають різні погляди на інтереси, що підлягають захисту: наскільки вони приймаються тим чи іншим законодавством до уваги, настільки підлягають захисту права одного з пережившого подружжя,  урівнення прав законних і незаконних дітей, надання певним категоріям спадкоємців за законом обов’язкових часток і т. ін.

Зокрема, неоднаковими є правила, що стосуються заповіту. Наприклад, законодавство ФРН дозволяє спільні заповіти між подружжям; взаємні заповіти відомі в праві Англії, США. Для права Італії, Польщі заповіт – односторонній акт, тому двоє чи більше осіб не можуть викласти свою волю в одному документі незалежно від того, на чию користь заповіт складався. Французький  цивільний кодекс прямо забороняє спільні та взаємні заповіти. У ФРН, Швейцарії, Франції існує інститут договорів про спадкування, що діють з моменту їх укладання та не можуть бути розірвані  в односторонньому порядку.

Різний підхід спостерігається і щодо змісту законодавчих розпоряджень. Деякі країни дозволяють у заповіті робити визначення виключно щодо розпорядження майном та призначення спадкоємців (Болгарія, Угорщина). Інші країни крім розпоряджень майнового характеру та визначення кола спадкоємців допускають у заповіті  також інші положення, зокрема, щодо визнання позашлюбної дитини, призначення неповнолітньому опікуна, призначення виконавця заповіту і т. д. У французькому праві є три види заповідальних розпоряджень (легатів): універсальні,  часткові, сингулярні. Універсальні легати представляють собою таке заповідальне розпорядження, за допомогою якого вся сукупність прав та обов’язків спадкодавця переходить до одного чи декількох осіб; за легатом по універсальному титулу здійснюється перехід лише певної частини спадкового майна; сингулярні легати мають своїм предметом лише окремі майнові права.

 

18