ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Спадкове право України визнає

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Спадкове право України визнає

 спадкування за законом і за заповітом, дві черги спадкоємців за законом; окремо визначаються право на обов'язкову долю у спадку, спадкування предметів домашньої обстановки та обіходу, спадкування утриманцями. Заповіт повинен бути письмовим, нотаріально посвідченим та власноручно підписаним. Спадок може перейти до держави. За проектом ЦК вводяться нові інститути спадкового права: заповіт подружжя, шість черг спадкоємців, спадковий договір, секретний заповіт, тощо.

Наведенні вище приклади свідчать про різний підхід країн для регулювання спадкових правовідносин. Звичайно, вказані розбіжності цими прикладами не обмежуються. Зокрема, право різних країн може проводити розмежування між рухомим та нерухомим майном при спадкуванні чи не проводити його. Ще з епохи феодалізму дійшов принцип розмежування майна на рухоме і нерухоме. Вважається, що порядок спадкування землі не може змінюватись через те, що змінюється її власник, тому спадкування рухомого майна  регулюється особистим законом спадкодавця, а спадкування нерухомості – законом місця її знаходження (Великобританія, США, Франція, Бельгія, Люксембург, Австрія, Угорщина, Румунія). Однак ряд інших країн дотримується принципу універсального правонаступництва, що був розроблений ще в Римському праві та виходив із ідеї про те, що померлий та його правонаступники є однією особою, бо спадкоємці неначе “продовжують” особу спадкодавця (Італія, Нідерланди, Іспанія, Португалія). В таких країнах статут спадкування підпорядкований праву особистого закону померлого.

Крім указаних розбіжностей значні відмінності можуть існувати також при вирішенні так званих “попередніх питань” спадкування, що є субсидіарними питаннями спадкування, які також містять іноземний елемент та виникають окремо і мають власні норми щодо вибору права, причому, утворюючи колізію, вони ведуть до висновку, що не співпадає з колізійною прив’язкою основного питання (спадкування) [26, с. 54-55.]. У правозастосовчій практиці можуть виникнути проблеми з визначенням, наприклад, законності іноземного шлюбу чи розлучення, родинних зв’язків, визнанням обов’язкової сили раніше винесеного судового рішення тощо.

Додаткові розбіжності може явити собою так званий “конфлікт кваліфікацій”, який породжується неоднаковим тлумаченням однакових термінів  та наданням їм різного змісту правом різних країн. Так, поняття рухомого та нерухомого майна, доміцілію, постійного місця проживання, резиденції, національності, громадянства, шлюбу і т. ін. мають деколи протилежне чи відмінне значення  в різних правових системах.

Крім цих складностей,  колізії, що існують у міжнародній приватноправовій сфері спадкування “накладаються” на колізії, які існують у суто внутрішньому праві, що в кілька разів ускладнює правозастосовчу практику, адже різні законодавства, зіштовхнувшись між собою  щодо необхідності регулювання правовідношення з іноземним елементом, залишають у собі колізії  внутрішнього матеріального права.

Очевидно, результат колізії між правовими системами стосовно спадкового права в найбільшому ступені може виразно виявитись у відношенні  такої конкуренції між законодавствами, коли право різних країн неоднаково буде наділяти можливостями спадкування  різних родичів спадкодавця через встановлення неоднакових черг спадкування за законом, надання їм неоднакового розміру законних часток та забезпечення чи незабезпечення майнового стану пережившого чоловіка (дружини).

 

20