ГоловнаЗворотній зв'язок

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

І, нарешті,

 третьою передумовою виникнення колізій спадкового права слід назвати взаємодію національних правових систем у галузі спадкового права. Така взаємодія виражається в застосуванні в одній країні норм спадкового права, які існують в іншій країні щодо ускладненого іноземним елементом спадкування  та позитивному ставленню до набутих в іншій країні суб’єктивних спадкових прав.

Встановлюючи колізійні норми внутрішнього спадкового права, кожна держава самостійно визначає межі дії власних законів та законів інших країн до спадкових відносин, виходячи з власних пріоритетів та прагнень певним чином гарантувати перехід прав та обов’язків померлого до його нащадків чи держави. При повній законодавчій автономії неминуче будуть існувати різні колізійні прив’язки до одних і тих самих правовідносин: будь-яка колізійна норма спадкового права визначає просторові межі дії свого чи іншого правопорядку  щодо міжнародного спадкування і визначає, право якої країни  може вступити до регулювання спірних правовідносин, кому з колідуючих правопорядків слід надати перевагу. Тому будь-яку колізійну норму, що стосується міжнародного спадкування можна визнати такою, яка певним чином забезпечує взаємодію різних систем права щодо спадкового правовідношення, допускаючи чи ні дію іноземного спадкового права на своїй території. Як видається, такий допуск іноземного права може бути лише в тому випадку, коли іноземні норми будуть відповідати цілям та характеру норм власної правової системи для забезпечення відповідного переходу прав та обов’язків в процесі спадкування, ускладненого іноземним елементом та для забезпечення недоторканості належним чином придбаних спадкових прав.

Так, національна правова система  може допускати дію заповіту, укладеного за формою іншої держави  - місця укладання заповіту, навіть якщо вона буде суперечити  формі, встановленій за її законодавством1), тому що  наполягання на дотриманні форми заповіту, що базується виключно на власному законодавстві означає невизнання за формальними мотивами законної сили  заповіту, укладеного в іншій країні за її законами. Іншими словами, таке невизнання буде суперечити визнанню законним чином набутих прав  під дією іноземного права.

Взаємодія різних систем права у регулюванні спадкових правовідносин здійснюється шляхом визнання прав, що виникли при спадкуванні за кордоном та шляхом встановлення і застосування правових норм, що стосуються спадкування своїм громадянином за кордоном, коли спадкоємцю надаються суб’єктивні права та накладаються обов’язки [37, с. 86].

Визнання прав  при спадкуванні (спадкових, інших цивільних, цивільно-процесуальних, адміністративних, фінансових, і т.д.) трактуються у якості визнання їх  суб’єктивними правами, що не потребують їх юридичного підтвердження.

 

21