ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Німецький профессор права Кегель вважав,

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Німецький профессор права Кегель вважав,

 що середня людина зацікавлена в тому, щоб її обговорювали за системою, з якою вона пов’язана. Така пов’язаність, за Кегелем, полягає в принципі громадянства країни, яке є тим правом, під яким людина виросла. Через критерій громадянства Кегель вбачає зв’язок норм права з людиною і речами. Тому особисті речі повинні обговорюватись за тим правом, яке є найближчим до особи – тобто правом її громадянства [28, c.141]. Заслугою Кегеля є також ідея щодо встановлення так званої “шкали прив’язок”. Наприклад, для форми заповіту ним було пропоновано встановити таку шкалу прив’язок:

1)    закон громадянства спадкодавця на момент смерті;

2)    закон місця укладання заповіту;

3)    закон доміцілію померлого або його постійного місця проживання на момент укладання заповіту чи смерті [66, с. 64].

Як видається, така шкала та їй подібні у разі закріплення їх в колізійних нормах МПП, можуть в повній мірі регулювати правовідносини, ускладнені іноземним елементом щодо вибору необхідного правопорядку, адже  за допомогою таких альтернативних формулювань прив’язок  в колізійній нормі  можна гарантувати, що воля спадкодавця, за яким би законом з вищенаведених не була викладена, знайде свій законодавчий захист, що відповідає одному з основних принципів – принципу захисту інтересів особи.

Необхідність в застосуванні субсидіарних колізійних прив’язок зберігається, зокрема, і при вирішенні попередніх питань, наприклад,  у випадку подвійного громадянства, коли до процесу вибору права підключаються критерії найбільш тісного зв’язку, постійного чи звичайного місця проживання, останнього доміцілію, lex fori тощо.

Зазвичай більшість колізійних норм міжнародного спадкового права виходять з встановлення основної колізійної прив’язки – закону громадянства (місця проживання) спадкодавця  на момент смерті; цей же  закон  регулює питання здатності на укладання та відміну заповіту на момент волевиявлення; і лише для форми заповіту встановлюють низку альтернативних прив’язок (особистий закон спадкодавця, місце укладання заповіту, постійне місце проживання, місце перебування на момент складання заповіту чи на момент смерті).  Часто відрізняються колізійні прив’язки щодо рухомого і нерухомого майна. Через таку ситуацію одне спадкове правовідношення може умовно розбиватись на частини для цілей вибору права, яке буде застосовуватись до кожної з цих частин окремо. Крім такого різноманіття, є додаткові розбіжності, зокрема,  в процесі спадкування неможливо відокремити закон, який застосовується до спадкування від процедури переходу спадкового майна. Надзвичайно складно пристосувати іноземні норми про спадкування до процедури прийняття спадщини за законом країни суду [65, c. 281]. Тому у випадку розбіжностей в законах спадкування національного закону спадкоємця і закону суду може виникнути додаткове розмежування законодавчих компетенцій, коли національний закон спадкоємця буде вирішувати загальні питання спадкування, а процедура переходу спадкового майна буде регулюватись законом країни суду.  

 

33