ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->За такої ситуації

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

За такої ситуації

цілком можливим є роздвоєння чи скоріше, розщеплення, розмноження колізійних прив’язок, що суперечить спадкуванню як універсальній правонаступності, не співвідноситься з єдністю спадкової маси. Реальною може бути ситуація, коли до спадкування нерухомості будуть залучені одні спадкоємці, а рухомого майна інші; частки одного спадкоємця можуть виявитись різними в різного роду майні; через неоднакове законодавче регулювання одна частина спадкового майна може знайти своїх спадкоємців, а інша, за їх відсутності, перейде до держави як виморочне майно; для прийняття спадкового майна можуть бути встановлені різні строки; неоднаково можуть вирішуватись питання щодо відповідальності за борги спадкодавця; складності можуть виникнути і при визначенні розміру обов’язкових часток, визначенні вартості спадкової маси, поверненні дарунків спадкодавця за життя тощо [67, c. 225], [68, c. 177], [69, c. 239-240].

Як видається, ситуація розщеплення колізійної прив’язки , що породжує складності в процесі спадкування, потребує якісно нових підходів до вирішення колізійних проблем спадкування. У тому випадку, якщо застосуванню шаблонно підлягають визначені колізійною нормою прив’язки до lex partiae щодо відносин спадкування, locus regit actum щодо форми заповіту, lex rei sitae – щодо спадкування нерухомого майна – колізійні норми не будуть виконувати свою основну функцію – визначення, відшукання та знаходження права, що повинно регулювати спадкові відносини. Тому вказані колізійні прив’язки повинні слугувати лише орієнтирами, вказівниками, направляючими, провідниками, за допомогою яких необхідно визначати право при необхідності звертання для вирішення спірних колізійних питань спадкового права.

Жорсткість колізійних прив’язок уже не відповідає диспозитивному характеру приватного права, яке покликане забезпечити реалізацію кожного окремого правового інтересу у правовідносинах. На зміну імперативним колізійним нормам МПП, які характеризуються дією по призначенню права для застосування у вирішенні зіткнення правопорядків повинні прийти норми нової генерації МПП, які б дозволяли враховувати всю специфіку кожної окремої ситуації, кожного окремого правовідношення та кожного окремого інтересу. Для реалізації нових підходів  щодо колізійних норм, природа яких визначається їх дією щодо відшукання найбільш прийнятного права для регулювання правовідносин є два підходи: 1) створюються “гнучкі”, “еластичні” колізійні норми, які містять в собі “комплекси”, “ланцюги”, “колонії”, “об’єднання”, “асоціації”, “системні утворення”, “багатоступеневі побудови” колізійних прив’язок альтернативного чи субсидіарного толку, які дозволяють суб’єктам, які обирають право, визначитись щодо права, яке могло б адекватно регулювати правовідносини з іноземним елементом. Такі норми, у випадку альтернативних прив’язок,  дозволяють обрати  право, яке б регулювало правовідносини незалежно від підпорядкованості прив’язок, визначених в нормі,  між собою.  У разі ж існування субсидіарних колізійних прив’язок, вони будуть діяти в залежності одна від одної: якщо право, вказане в попередній прив’язці не може бути визначене – буде діяти право, вказане в наступній прив’язці колізійної норми; 2) розповсюджується  прив’язка найбільш тісного зв’язку правовідношення з певним правопорядком. Ця прив’язка означає застосування права тієї держави, з яким дане правовідношення найбільш тісно пов’язане. Частіше за все норма щодо застосування закону найбільш тісного зв’язку використовується тоді, коли неможливо визначити закон за всіма іншими прив'язками (п.3 ст. 1194  моделі Цивільного кодексу для країн СНД, п. 2 ст. 1186 ЦК Російської Федерації, параграф 1 Закону про МПП Австрії 1978 р., ч.3 ст.4, ч.1 ст.5 Вступного закону ФРН 1986 про нове регулювання міжнародного приватного права). Однак, напевне, більш радикальним щодо прив’язки до закону найбільш тісного зв’язку є ст.15 Федерального закону Швейцарії про МПП 1987: “Право, до якого відсилає цей закон, як виключення, не застосовується, якщо за всіма ознаками очевидно, що сутність справи знаходиться з цим законом в меншому зв’язку, ніж з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо має місце вибір права”[65, c. 105].

Закон найбільш тісного зв’язку є тією принципово новою прив’язкою для спадкового права з міжнародним елементом, що здатна забезпечити гармонію судових рішень за наявності “строкатого” міжнародного складу у спадкових правовідносинах.

Для спадкових відносин прив’язка до закону найбільш тісного зв’язку може, зокрема, означати, що центр життєвих інтересів спадкодавця, його професійна чи бізнесова активність, найбільша частка майна, його сім’я, робота і т.п., знаходяться в певній країні, яка є визначальною при виборі відповідного правопорядку.

Найбільш тісний зв’язок є тією прив’язкою, яку може визначити виключно юрисдикційний орган, що вирішує справу на основі аналізу всіх можливих чинників суб’єктивного та об’єктивного характеру, що пов’язані із обставинами справи та стосуються особи спадкодавця, його життєдіяльності, соціоактивності, економіко-територіального становища, тощо. Через це в даній роботі неможливо зазначити точні критерії прив’язки до закону найбільш тісного зв’язку, адже вона повинна визначатись відповідно до кожного окремого випадку спадкування з міжнародим елементом на основі всебічного аналізу обставин життя спадкодавця.

Для ілюстрації цього, можна лише абстрактно уявити собі ситуацію, коли, наприклад, громадянин країни N, що постійно проживав в країні А, залишив своє рухоме майно в країнах А, В, С та нерухоме майно в країнах D i E; його спадкоємці пред’явили позов щодо розподілу спадкового майна.

Як повинен в даному випадку визначитись суд щодо права, яке б регулювало описане правовідношення?

Якщо б юрисдикційний орган керувався б прив’язкою до закону громадянства, він нехтував би важливий фактор постійного проживання громадянина в країні А, а також, наприклад, професійні зв’язки спадкодавця з країною В, його інвестиційні інтереси з країною С, та не взяв би до уваги те, що нерухоме майно знаходиться у країнах D i E. В свою чергу, якщо б юрисдикційний орган скористався б прив’язкою, наприклад, громадянства, чи місцезнаходження нерухомості, то з поля зору випали б всі інші важливі фактори.

Враховуючи всі особливості цієї справи, юрисдикційний орган міг би проаналізувати ще багато інших аспектів та визначити, наприклад, де частіше за все перебував громадянин в останні роки свого життя, де знаходилось коло його спілкування, друзі, сім’я; яке значення мали для економічного стану спадкодавця його інвестиційні інтереси, як він використовував належну йому нерухомість (можливо, один будинок здавався в оренду, а в іншому проживала сім’я його старшого сина), якого характеру були професійні зв’язки спадкодавця в країні В?

При детальному аналізі таких та подібних обставин, може виявитись, наприклад, що центр життєвих інтересів громадянина знаходився саме в країні його професійної діяльності, тут він зустрів коло своїх друзів та однодумців, в цій країні він провадив всю свою трудову діяльність, його дружина  працювала разом із ним, а молодший син там же ходить до школи. З країної N ніяких зв’язків він не підтримував, і його постійне місце проживання в країні А зводилось лише до номеру у готелі; інвестиційні проекти в країні  С приносили лише десяту частину його прибутку, а нерухомістю в країнах D i E він не користувався, і відвідував їх лише двічі на рік.

 Чому в даному випадку ми повинні відмовитись від застосування прив’язки до закону найбільш тісного зв’язку та використовувати жорсткі колізійні критерії з явно застарілими підходами, що мають волаючі вади? Водночас, результатом застосування прив’язки до закону найбільш тісного зв’язку буде лише відповідність рішення обставинам справи, гармонія і  злагодженість судової практики і обставин реального життя.

Таким чином, концепція сприйняття колізійних норм у якості жорстких та імперативних формулювань зводиться нанівець, адже через особливості конкретної справи може виявитись, що необхідно віднайти інший принцип, найбільш придатний для прив’язки правовідносин. Завданням права  в такій ситуації є лише дозволити  його віднайти. Причому, для окреслення рамок такого пошуку доцільним в міжнародному спадковому праві є використання певних законодавчих критеріїв, серед яких, на основі фактичних обставин справи можна було б знаходити оптимальні формули прикріплення та в подальшому вирішення саме даної конкретної справи з урахуванням всіх її особливостей, на відміну від використання заздалегідь встановленого правопорядку за допомогою жорстких критеріїв колізійних норм та, в результаті, винесення шаблонних рішень за допомогою імперативних і однозначних колізійних прив’язок без врахування обставин конкретних правовідносин.

Якщо обставини життя відзначаються своїм різноманіттям, відмінності між ними повинно проводити і право. Адже, за визначення голандського юриста П. Схілфгарда, право є чимось більшим, ніж деяка сукупність норм, воно фактично є постійною бесідою, в якій  приймають участь багато [70, с. 60].

 

 

34