ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Крім описаних

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Крім описаних

 вище доводів на користь постійного місця проживання, додають також його приватноправовий характер, зменшенням у зв’язку з його використанням випадків застосування іноземного права, а також його легке розпізнавання [50, c.44].

Категорія постійного місця проживання була висунена Ф.К. Савіньї, та підтримувалася багатьма його послідовниками щодо використання її у разі пошуку права спадкування, однак така позиція зазнала критики з боку романської школи МПП, яка натомість запропонувала прив’язку до національного закону спадкодавця. Безсумнівно, громадянство як політикоюридичний зв’язок особи з державою значно міцніший, ніж постійне місце проживання (наприклад, змінити місце проживання значно простіше, ніж отримати громадянство), тому, можливо, стабільність цивільного обігу вимагає використання саме національного закону, який би слідував за особою повсюди, де б вона не перебувала. Деякі автори доктрини вважають критерій громадянства “золотою валютою” МПП, що має технічні переваги, як, наприклад, більшу стабільність, додаткову однозначність та більш легку доказовість [79, с. 137].

Прив’язка до постійного місця проживання часто піддавалась критиці у дореволюційній вітчизняній доктрині права. Так, П.Н. Гусаківський вважав, що у тому випадку, якщо спадкодавець і спадкоємець належать до різних систем права, що містять неоднаковий порядок переходу спадкового майна, особа, що має право на спадкове майно часто взагалі не може його використати. Крім того, у тому разі, якщо спадкове майно міститься на територіях різних держав, закони яких відрізняються один від одного щодо спадкових норм, то розміри спадкових часток та саме право спадкування залежить від випадкової обставини – місцезнаходження спадкового майна. На думку цього автора, такі незручності можуть бути усунені лише у випадку, коли спадкові права іноземців будуть регулюватись іноземним законом, а не законом країни, де вони проживають [80, с. 48-49].

А.В. Гефтер  в свою чергу вважав, що всі питання, які стосуються цивільного стану особи, зокрема, правосуб’єктності, спадкування, заповіту – все це охоплюється особистим статутом, а через це повинно бути підкорене праву тієї держави, в підданстві якої особи перебувають. Це правило найбільше відповідає як сталості і свободі приватних відносин, так і началу взаємної поваги держав. Ось чому воно стало майже загальновизнаним і в науці і в практиці  і прийняте більшістю сучасних законодавств [81, с. 77-78].

 

38