ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Відмінності між рухомими та нерухомими речами за природою,

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Відмінності між рухомими та нерухомими речами за природою,

призначенням чи предметом, із яким вони пов’язані,  проводяться правовими системами різних держав з давніх часів. Так, рухоме майно згадується в договорах та збірниках судових рішень ще перед правлінням Генріха VI в Англії; в Росії термін “нерухоме майно” був введений наказом Петра І в 1714 році.     Особливе становище нерухомого майна обумовлювалось  тим, що земля вважалась єдиним джерелом багатства, а нерухоме майно – основною частиною майна, на противагу менш важливому рухомому майну; земля завжди мала пріоритет, який пояснювався її обмеженим характером, політичним та економічним значенням. Виділення нерухомості з іншого майна пояснюється не тільки важливістю для економіки країни наявних природних ресурсів, тісним зв’язком іншої нерухомості з земельними ділянками, але і тим, що до нерухомості відносяться найбільш цінні та суспільно важливі об’єкти [87, с. 2]. Нерухомість є стабільною та непорушною, та як писав Р. Саватьє,  буде існувати стільки ж скільки і сама наша земля, і буде знаходитись в тому ж самому місці. Вона переживе всіх своїх власників, всіх кредиторів, всі зміни свого юридичного становища [88, с. 59, 61].

Подібне місце зберігає за собою нерухомість і сьогодні в праві багатьох країн у вигляді її відокремленого правового регулювання щодо інших категорій майна. Через вказані обставини законодавчі акти МПП деяких країн намагаються виокремити нерухоме майно та вилучити його з-під дії загальних колізійних прив’язок, підкоривши його регулювання закону місцезнаходження речі. Так чи інакше, начало, за яким нерухома власність підкоряється законам держави, де вона знаходиться, визнається безспірним у всій Європі (Вехтер, Фелікс, Савіньї) [81, c.78].

Однак, сучасний ЦК України не знає розподілу майна на рухоме та нерухоме, і через це ч. 3 ст. 570 присвячена лише будівлям, які знаходяться на території України, та прикріплює правовідносини по їх спадкуванню до закону їх місцезнаходження, тобто до українського закону.

Якщо розглядати односторонню колізійну норму  ч. 3 с. 570 ЦК у якості виключення із загального правила, то виявиться, що всі інші правовідносини зі спадкування крім спадкування будівель, що розташовані на українській території повинні бути підпорядковані основному колізійному правилу в цій сфері – закону місця постійного проживання спадкодавця. Така позиція дозволяє підпорядкувати всі питання спадкування нерухомості, що знаходиться за кордоном закону постійного місця проживання чи доміцілію спадкодавця, крім спадкування будівель, на які за аналогією можна розповсюдити прив’язку до lex rei sitae. Однак, як видається, така точка зору не відповідає характеру МПП та законодавчій практиці в цій сфері багатьох країн. Тому, очевидно, необхідно надати односторонній нормі ч. 3 ст. 570 двостороннього характеру та розповсюдити її дію на спадкування всього нерухомого майна, а не лише будівель, згідно законам місця знаходження нерухомості, причому як на території України, так і за кордоном. Напевне така позиція буде більше відповідати міжнародній практиці та сучасним потребам практики МПП [89, с. 106-108].

 

40