ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание-> Щодо  проекту ЦК України, то в ст. 1611

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

 Щодо  проекту ЦК України, то в ст. 1611

закріплена норма про те, що спадкування нерухомого майна регулюється правом країни, в якій знаходиться це майно.

 Інколи особливим статусом може користуватись також і інше майно, яке через своє історичне, культурне, економічне, політичне та інше значення іноді підкоряється регулюванню виключно одному закону (місцезнаходження, місця реєстрації, і т.п.). Таке майно отримало назву “особливого”. З точки зору  Л.Ф. Кічигіна, під цим майном слід розуміти таке майно та цінності, які по праву держави, на території якої вони знаходяться, виділяються із основної спадкової маси та спадкуються інакше, ніж все інше майно, наприклад, цінності валютного фонду країни, морські та річкові судна приватних компаній, що занесені до державного реєстру, паї в акціонерних товариствах та приватних компаніях [79, c.159-160]. Особливого статусу при спадкування набуло також майно, яке призначене слугувати цілям відправлення релігійного культу в Японії – власність на такі предмети може переходити тільки до жерців цього культу [90, с. 530]. Іншим прикладом майна, що має особливий статус при спадкуванні  є сільськогосподарські ферми у Польщі – у тому випадку, якщо діти спадкодавця не працювали на фермі – вони не будуть її успадковувати; якщо ніхто з дітей спадкодавця не працював на фермі, буде спадкувати той, хто за наявності необхідної кваліфікації заявить про свою готовність до цього; існують і обмеження щодо розподілу такого майна між спадкоємцями [69, c.35, 45]. Можливо, колізійні норми повинні враховувати і такі особливості.

Однак існує й інша система застосування колізійних прив’язок до спадкування майна – вона основана на принципі використання єдиного права для спадкування як рухомого, так і нерухомого майна. В деяких країнах, (наприклад, Уругвай), все майно спадкується на основі lex situs., але така позиція, що походить від суворих феодальних законів та територіального суверенітету, на сьогодні рідко знаходить теоретично та практично своїх прибічників.

Застосування єдиного колізійного критерію базується на римській концепції розуміння спадкування як універсальної правонаступності, (коли до спадкодавця переходить все спадкове майно в цілому, в тому числі обтяжене боргами), яка пояснювалась, зокрема, тим, що померлий та його спадкоємець є в певному сенсі однією особою (Юстиніан), чи тим, що у спадкоємці продовжується особа померлого (Франкенштейн) [57, c.606]. Принцип використання єдиного права до процесу спадкування розповсюджений по всьому світі. Більшість країн, як наприклад,  Японія, Німеччина, Куба, Чехія, Югославія, Південна Корея, ОАЕ, Грузія, Буркіна-Фасо, Греція, Єгипет, Бразилія, Венесуела, Чилі, Угорщина, Австрія, Італія, Ліхтенштейн, Португалія, Йемен, Латвія, Перу, Польща, Туніс, Уругвай, Іран, а також Кодекс Бустаманте зупинили в своєму законодавстві вибір на одному праві, що частіше за все базується на особистому законі спадкодавця. І лише 17 країн, законодавства яких досліджуються в роботі, а саме: Вірменія, Канада, Китай, Литва, Мадагаскар, Монголія, Нідерланди, штат Луізіана, Таїланд, Турція, Франція, Естонія, Бєларусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Румунія виділяють нерухомість в окрему категорію спадкування.

Теоретичним підгрунтям до застосування єдиного права є міркування Савіньї про те, що смерть власника не повинна дробити спадкове майно (особливо це стосується промислових підприємств), а тому практично правильніше підпорядкувати спадкування майна регулюванню одним критерієм. У тому разі, якщо застосовувати різні норми до різних частин спадкового майна, вони, відповідно, будуть по-різному   успадковуватись. На думку Савіньї, не переміщувався б розсудливий домохазяїн в інші краї, не придбавав би там майно, а якщо б і отримував там майно, то намагався б скоріше нерухомість ліквідувати, а рухомість перевезти до себе додому. Потреби обігу потребують відмови від жорстких наслідків територіального принципу, та змушують звертатись до єдиного центру – доміцілію спадкодавця. Того прагне “вільна воля”спадкодавця” [30, c.85]. Принцип, який закріпився в німецькому праві завдяки Савіньї та рішенням найвищих органів правосуддя Німеччини1), був розповсюджений і в тих країнах, які загалом дотримуються романської школи МПП (часто з заміною закону постійного місця проживання на закон національний).

Хоча вітчизняна теорія і практика розбиває спадковий статут, призначаючи для його регулювання декілька законів, в правовій літературі неодноразово висловлювались критичні зауваження щодо такої позиції (наприклад,  [67, c.225], [68, c. 138]). Найбільш розгорнуту картину складностей при спадкуванні за різними законами змальовує М. Сосняк [69, c.239], який додатково описує складності при встановленні обов’язкової частки, визначенні вартості спадкової маси як основи для обчислення її розмірів, при регулюванні повернення дарів спадкодавця, що були здійснені за його життя.

 

41