ГоловнаЗворотній зв'язок

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Висновок.

Через окреслені вади двох колізійних критеріїв – закону громадянства та національності при застосуванні до спадкування як до рухомого так і до нерухомого майна доцільним є розробка компромісного поєднання їх позитивних рис та використання об’ємного принципу з більш широким змістовим навантаженням, а саме принципу особистого закону спадкодавця поруч із гнучкими виключеннями.

Використання єдиного критерію особистого закону спадкодавця слід розповсюдити також і на спадкування нерухомого майна через практичну недоцільність застосування різних законів для регулювання одного спадкового правовідношення. Однак, враховуючи нетотожність регулювання цього питання в різних законодавствах, в деяких випадках слід дозволити використання критерію закону місцезнаходження для нерухомого майна.

Для подолання протистояння між територіальним та особистим законом слід дозволити реалізацію принципів автономії волі та найбільш тісного зв’язку, що дозволить обрати саме статут спадкових правовідносин та підтримує реалізацію основоположної ідеї спадкування – універсального правонаступництва.

У ході розв’язання колізій спадкового права виникаючі “попередні питання” постають уособленою правовою проблемою, яку було б хибно ототожнювати із проблемою тлумачення, трактовки, вторинної кваліфікації і т.ін.  Через те, що “попередні питання” відносяться до категорії фактичних обставин, вони не підлягають тлумаченню, а через те, що вторинна кваліфікація є кваліфікацією понять колізійної норми, вона не може бути застосована до попередніх питань; відповідно, попередні питання не можуть бути кваліфіковані за спадковим статутом, тому що вони до нього не належать за своєю правовою природою. Отже, все це обумовлює їх окреме, уособлене вирішення.

Через те, що заповідальна здатність є елементом цивільної правосуб’єктності особи, вона фактично не викликає необхідності існування окремої колізійної норми, адже завжди є можливим звернення до загальної колізійної норми, яка регулює колізійні питання правосуб’єктності. Однак, об’єктивні реалії сучасного правового простору зумовлюють встановлення окремої колізійної норми. Тому, було б бажаним закріплення максимально гнучкого колізійного механізму для реалізації здатності особи на складання заповіту.

Відповідно, вимоги щодо дотримання певного закону щодо форми заповіту не повинні бути наріжним каменем в процесі міжнародного спадкування, адже тут є бажаним максимальне виконання волі спадкодавця, безперешкодність укладання та дії заповіту, його визнання хоча б за одним законом, з яким був пов’язаний спадкодавець.

 

 

47