ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->СПАДКУВАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

СПАДКУВАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

 

2.1. Уніфікація колізійних норм щодо спадкування МПП

 

Уніфікація колізійних норм спадкування МПП є одним із засобів гармонізації (апроксимації, координації, рецепції [100, с. 11]) законодавства різних країн світу щодо переходу майна померлих осіб до їх спадкоємців. Так, гармонізація є проявом узгодженості, взаємопроникнення і взаємовпливу систем права різних країн, які здатні до співіснування,  взаємодії, взаємозв’язку між собою. Завдяки уніфікації колізійних норм спадкування є змога досягти відповідного для даних правовідносин регулювання за допомогою передових концепцій законодавства, що забезпечують єдність та передбачуваність у використанні колізійних норм спадкового права.

Ідея уніфікації МПП бере свій початок із концепції універсалістів ХІХ століття (Цительман, Франкенштейн, Бар, Лоран, Вейс, Пійе, Дайсі, Манчіні та ін.), яка намагалась запропонувати створення єдиних колізійних норм чи універсальної системи колізійного права  виходячи з апріорних принципів та аксіом міжнародного, національного та природного права цивілізованих народів [15, c.65]. Універсалісти пропонували створити єдину систему МПП для всього світу, чи хоча б ряду однакових колізійних норм, які б могли бути використані у всіх цивільних правопорядках для забезпечення єдності рішень у справах з іноземним елементом  на території будь-якої юрисдикції.

Конфліктне право є такою областю відносин, де не може бути мови про те, що різноманіття цінне не менше ніж єдність. Можна без перебільшення сказати, що тут тільки єдність є благо, абсолютне добро, тоді як різноманіття

є абсолютне зло. Єдність колізійних норм одна задовольняє вищим цілям  права, що здійснене на землі справедливості [13, c.22]. Відсутність єдиних колізійних норм спадкування, що не збігаються з колізійними нормами інших правопорядків на думку М.І. Бруна, може призвести до того, що особа втратить права спадкування. Тим самим не будуть захищені суб’єктивні права, а саме їх існування буде поставлене в залежність від випадковості потрапляння під певну юрисдикцію. Тому,  поки не існує єдиної системи колізійного права, доля кожного правовідношення піддається випадковості, яка не може не обурювати юридичну совість. Багатоманіття колізійних норм наносить тяжкий удар сучасній правосвідомості [13, c.23].

Такі та подібні погляди представників універсалістської теорії  зустріли багато теоретичних заперечень з боку ідеологів партикуляристської теорії, які вважали, що кожна держава повинна мати дискреційне право самостійно визначати зміст колізійних норм як частини національного права (Кан, Цвайгерт, Вольф, Нусбаум, Лене, Бартен, Чешир, Бустаманте, Наваро та ін.) [15, c.65]. Зокрема, І.С. Перетерський зауважив, що  давати вибір закону,  однаково застосовуваного в Англії ХVIII століття й Бельгії ХІХ століття, - це значить закривати очі на неперервну плинність права. Теорії, що претендують на загальнозначимість, не виходять з аналізу дійсного життя [44, c.38]. Практично ж  універсальна концепція зіштовхнулась з перешкодами об’єктивного характеру,  адже незважаючи на діяльність багатьох міжнародних організацій, що займаються уніфікацією, створення єдиних колізійних норм, які були б апропріативними якщо не для всіх, то хоча б для більшості країн світу чи регіону, залишається досить проблематичним з огляду на складності по розробці уніфікованих міжнародних документів та приєднання до них значної кількості країн. Запровадження уніфікаційних норм є досить складним процесом, що не завжди та часом досить повільно приносить відчутні результати. Тому протягом всього ХХ ст., не припиняючись, йшов процес пошуку оптимальних шляхів координації правової політики. Під завісу минулого ХХ ст., як вважають багато спеціалістів, ці пошуки все ж таки призвели до досягнення певного результату [101, с. 149].

Отже, за допомогою уніфікаційних інструментів можна досягти певного узгодження національних систем права, зменшення відмінностей між ними на основі загальновизнаних принципів права та передових концепцій правової культури в її широкому розумінні для створення єдиного комплексу правових норм, правил, принципів, нормативних регуляторів, що має призвести до відносної єдності в тлумаченні і застосуванні норм права та, в  результаті, в регулюванні суспільних відносин у цілому [102, c. 181-187].

 

51