ГоловнаЗворотній зв'язок

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Таким чином,

 сучасна уніфікація не намагається забезпечити абсолютну єдність правозастосування. Очевидно, що реальною метою уніфікації на сучасному рівні є привнесення лише відносної визначеності у питання вибору колізійних норм, окреслення широкої сфери можливостей вибору відповідної національної системи права та визначення довгих ланцюгів колізійних прив’язок. О.П. Коровіна вірно зазначила, що труднощі, які виникають в процесі розробки однакових колізійних норм, змушують практику та вчений світ шукати шляхи їх можливого спрощення, надання їм більшої гнучкості, універсальності. Однією з новітніх тенденцій у цьому напрямку є використання в колізійних нормах так званих “розпливчастих” прив’язок. У правовій доктрині описане явище отримало назву “правового імпресіонізму” сучасної епохи [104, c. 54]. Cаме тому єдність колізійних норм у результаті приведення їх до тотожності фактично означає багатоваріантність та множинність колізійних прив’язок. Напевно, за описаних обставин більш точно було б використовувати категорію “зближення” законодавств, а не їх уніфікацію через те, що зближення означає створення в державі подібних норм, що передбачає існування розбіжностей в правовому режимі, а також зменшення випадків прояву розбіжностей аналогічних норм [108, с. 36], хоча термін “уніфікація “ може залишатись  прийнятним через його загальновживаність та широке змістовне навантаження.

Не підлягає сумніву, що міжнародний договір слід визнати основним засобом уніфікації колізійних норм МПП. Міжнародний договір є основним методом уніфікації норм МПП, - за його допомогою встановлено однакове нормативне регулювання в найбільш важливих сферах спілкування різнонаціональних суб’єктів права [104 c. 75]. Крім того, враховуючи відносну стабільність і гарантованість регулювання, що встановлюється, такий вид уніфікації розглядають як найбільш прогресивний напрямок в уніфікаційному русі [105, c. 15].

  Однак, самі міжнародні договори уніфікують колізійні норми по-різному. Так, якщо розглянути, наприклад, договори про правову допомогу, де містяться колізійні норми по спадкуванню, та колізійні законодавства країн-учасників угоди, то можна прийти до висновку про подібність, тотожність чи так звану “паралельність” законодавства країн, що домовляються. В таких договорах завданням країн-учасників угоди є просте закріплення вказаного роду норм у міжнародних документах [109, с. 64-65].

Зовсім іншою є уніфікація спадкових колізійних норм у багатосторонніх документах, які розробляються для регулювання спадкових відносин серед країн, що мають дійсно значні відмінності в національному законодавстві, які стосуються правовідносин по спадкуванню. Такі міжнародні договори проходять довгий еволюційний шлях для викристалізовування колізійних норм, які були б придатні для використання серед країн з різними правовими системами. У процесі підготовки проектів нових конвенцій у питаннях МПП, представники різних країн намагаються на базі вивчення і порівняння різних правових систем до вироблення загальноприйнятних правових конструкцій [15, c. 74]. Таким чином, прийняттю подібних угод передує тривалий період  їх розробки, консультацій, круглих столів, дискусій, вивчення та порівняльний аналіз національного законодавства та практики, узагальнення колізійних норм національного законодавства в сфері МПП тощо.

Для ілюстрації вищенаведеного можна прослідкувати  шлях колізійних спадкових норм у Гаазьких конвенціях щодо вибору закону для регулювання різних аспектів спадкування  1894, 1904, 1925, 1928, 1961, 1989 років, адже всі вони містять колізійні норми щодо вибору відповідного закону, значно відмінні між собою. Так, наприклад, Конвенція 1928 р. “Про конфлікт законів і юрисдикцій в області спадкування за законом і за заповітом” містила основний і майже єдиний колізійний принцип – національний закон на момент смерті для визначення закону регулювання спадкових відносин з обмеженнями лише  на користь закону місцезнаходження для так званого “особливого майна”. Зовсім  іншими прив’язками оперує Конвенція 1989 р., яка для вирішення колізійних питань спадкового права містить розгалужену структуру колізійних  прив'язок від постійного місця проживання через закон громадянства до закону найбільш тісного зв’язку (ст. ст. 3, 5, 6).

Подібне різноманіття в сучасних угодах з міжнародних спадкових питань щодо колізійних прив’язок надає гнучкості та універсальності формулам прикріплення, які тепер мають змогу враховувати конкретні обставини справи й одночасно забезпечити вибір права  в нормативно-окреслених межах. Такі та подібні норми міжнародних договорів, надаючи цивільно-правовим нормам необхідні елементи диспозитивності, можуть бути використані багатьма державами-учасниками таких угод, що мають неоднорідне регулювання спадкових відносин у внутрішньому законодавстві, однак прагнуть уніфікації правил спадкування.

 

53