ГоловнаЗворотній зв'язок

Категорії

Главная->Право->Содержание->Згідно перекладу із французької мови, “renvoi”

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Згідно перекладу із французької мови, “renvoi”

 означає відсилання назад, повернення, звільнення [166, с. 327-328]. Отже, через граматичне значення, яке вкладає класична термінологія в це поняття:  адресувати, передати більш компетентній юрисдикції, М. Іссад вважає, що термін “renvoi” може ввести в оману, адже він має на увазі відмову від компетенції на користь того закону, який “відіслав” до даного відсилання [167, с. 114].

Однак у зв’язку з розширенням міжнародної взаємодії в приватноправовій сфері та збільшенням випадків використання колізійних норм,  питання, пов’язані з їх територіальної дією в цілому, та зворотньої відсилки зокрема, отримали характер  невизначених в законодавстві1), найбільш спірних в доктрині2), та неоднакових, заплутаних і різних у судовій практиці. Фактично феномен зворотньої відсилки є дискусійним та неусталеним через існування понад століття двох протилежних поглядів на його сутність. Так, за наявності в МПП в царині спадкування колізійних норм, які вказують на застосування іноземного права, перед юрисдикційним органом постає питання: чи слід застосовувати виключно матеріальне спадкове право іноземного правопорядку, на яке вказують вітчизняні колізійні норми, чи необхідно застосовувати весь іноземний правопорядок у цілому, в тому числі включити до спадкового статуту колізійні норми спадкового права іноземної країни.

Власне, основуючись виключно на розгляді спадкових справ з іноземним елементом, за прийняття зворотньої відсилки, і отже за застосування власної системи права, висловлювались в західній та вітчизняній літературі   Л.А. Лунц, І.С. Перетерський, С.Б. Крилов, Л. Еннекцерус,  А. Вайс, С.І. Раєвич та інші. Напевне, не менше авторів висували аргументи проти зворотньої відсилки, та переконували в необхідності застосування матеріальних спадкових норм іноземного права: Дж.Чешир, П. Норт, А.Б. Левітін, Лене, Б.Е.  Нольде, А.Н. Макаров та ін.

Деякі автори доктрини висловлювались за прийняття зворотньої відсилки для досягнення гармонії рішень (М. Вольф); за умови  доцільності (Фіор); для узгодження конфліктних норм різних держав (В.М. Корецький); або лише в деяких законодавчо визначених випадках (М. Іссад). Рабель вважав, що зворотнє відсилання не повинно вирішуватись на основі апріорних міркувань через те, що різні категорії випадків заслуговують на індивідуальний підхід в світлі резонів доцільності [169, с. 74].

Таким чином, протягом багатьох десятиріч обговорення проблеми зворотньої відсилки фактично зводилось до обґрунтування доцільності її дотримання чи недотримання. Це викликає необхідність звернутись до аргументації прибічників та опозиціонерів renvoi.

 

69