Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві
Згідно перекладу із французької мови, “renvoi”
означає відсилання назад, повернення, звільнення [166, с. 327-328]. Отже, через граматичне значення, яке вкладає класична термінологія в це поняття: адресувати, передати більш компетентній юрисдикції, М. Іссад вважає, що термін “renvoi” може ввести в оману, адже він має на увазі відмову від компетенції на користь того закону, який “відіслав” до даного відсилання [167, с. 114].
Однак у зв’язку з розширенням міжнародної взаємодії в приватноправовій сфері та збільшенням випадків використання колізійних норм, питання, пов’язані з їх територіальної дією в цілому, та зворотньої відсилки зокрема, отримали характер невизначених в законодавстві1), найбільш спірних в доктрині2), та неоднакових, заплутаних і різних у судовій практиці. Фактично феномен зворотньої відсилки є дискусійним та неусталеним через існування понад століття двох протилежних поглядів на його сутність. Так, за наявності в МПП в царині спадкування колізійних норм, які вказують на застосування іноземного права, перед юрисдикційним органом постає питання: чи слід застосовувати виключно матеріальне спадкове право іноземного правопорядку, на яке вказують вітчизняні колізійні норми, чи необхідно застосовувати весь іноземний правопорядок у цілому, в тому числі включити до спадкового статуту колізійні норми спадкового права іноземної країни.
Власне, основуючись виключно на розгляді спадкових справ з іноземним елементом, за прийняття зворотньої відсилки, і отже за застосування власної системи права, висловлювались в західній та вітчизняній літературі Л.А. Лунц, І.С. Перетерський, С.Б. Крилов, Л. Еннекцерус, А. Вайс, С.І. Раєвич та інші. Напевне, не менше авторів висували аргументи проти зворотньої відсилки, та переконували в необхідності застосування матеріальних спадкових норм іноземного права: Дж.Чешир, П. Норт, А.Б. Левітін, Лене, Б.Е. Нольде, А.Н. Макаров та ін.
Деякі автори доктрини висловлювались за прийняття зворотньої відсилки для досягнення гармонії рішень (М. Вольф); за умови доцільності (Фіор); для узгодження конфліктних норм різних держав (В.М. Корецький); або лише в деяких законодавчо визначених випадках (М. Іссад). Рабель вважав, що зворотнє відсилання не повинно вирішуватись на основі апріорних міркувань через те, що різні категорії випадків заслуговують на індивідуальний підхід в світлі резонів доцільності [169, с. 74].
Таким чином, протягом багатьох десятиріч обговорення проблеми зворотньої відсилки фактично зводилось до обґрунтування доцільності її дотримання чи недотримання. Це викликає необхідність звернутись до аргументації прибічників та опозиціонерів renvoi.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99