ГоловнаЗворотній зв'язок

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Очевидно,

 що для вирішення проблеми renvoi у царині колізій спадкування, слід враховувати нові тенденції законодавчого регулюванння та доктринального розгляду процесу міжнародного спадкування.

Так, виходячи з теоретичного положення М. Іссада про те, що застосування зворотнього відсилання виключається, якщо його результат є несумісним із метою колізійної норми [167, c.115], можна прийти до такого висновку: якщо основною метою колізійної норми у міжнародному спадкуванні є в першу чергу спільне з матеріальними нормами регулювання правовідносин з універсального правонаступництва, то очевидним є першочергове значення таких колізійних норм по вибору матеріального права для здійснення процесу спадкування. Така позиція знешкоджує деформуючу дію від прийняття renvoi, адже матеріальне право буде завжди мати пріоритет.

Прийняття доктрини renvoi повністю виключається всіма представниками доктрини у сфері договірних відносин [див, напр. 57, с. 220]. Така точка зору пояснюється тим, що за зовнішньоекономічним договором завжди визнається можливість застосування автономії волі сторін, що автоматично виключає застосування іншого права окрім обраного матеріального права, а отже і використання зворотнього відсилання.

Як відомо, автономія волі поширюється із зовнішньоекономічних відно-

син на інші правовідносини: сімейні, трудові, спадкові; отже, у разі вибору спадкодавцем права певної країни у заповіті, що передбачається проектом ЦК у ст. 1610, застосування renvoi стає неможливим через пріоритет матеріального права.

Іншим прикладом виключення renvoi із спадкових відносин є прив’язка до locus regit actum, яка є надзвичайно розповсюдженою та першочерговою для використання щодо форми правочинів, та, зокрема, для форми заповіту. Отже, у разі використання формули прикріплення до місця укладання заповіту, ніяке інше право, ніж те, що передбачене у колізійній нормі не повинне бути застосованим, що знову таки визначає перевагу матеріального права.

Очевидно, найбільш імперативного характеру має колізійне правило lex rei sitae, що застосовується в більшості країн для спадкування нерухомого майна, та інколи пов’язується з публічним порядком, суворою територіальністю, принципом чистого розуму і т.д., що виключає застосування будь-якого іншого права, ніж те, яке діє в місці знаходження нерухомості, та у свою чергу, виключає визнання зворотнього відсилання [див, напр., 168, с. 116]. Крім того, серед аргументів на користь використання прив’язки до місця знаходження нерухомості є зокрема, точка зору, згідно з якою якщо situs більшості майна буде використовуватись інтернаціонально, як фактор вибору прив'язки у спадкуванні, проблема renvoi повністю зникне на практиці [173, с. 63]. 

Подібне нерухомості значення має майно, що віднесене до розряду особ-

ливого, чи внесеного до державного реєстру (ст. 1611 проекту ЦК), спадкування якого за вичерпним висловом розробників ЦК, здійснюється за правом України. Безсумнівно, що в даному випадку взагалі не можна говорити про дію іноземного права, а отже і про його колізійні норми.

Разом з тим,  для повного знешкодження “порочного кола”  в деяких випадках слід звертатись до принципу найбільш тісного зв’язку, що отримує все більше розповсюдження, в тому числі і при спадкуванні за МПП. У цьому випадку природнім засобом застосування принципу найбільш тісного зв’язку стає обмеження застосування зворотнього відсилання, оскільки відпадають підстави для продовження пошуку компетентного правопорядку, тобто віднайдено правову систему, що має найбільш тісний зв’язок із конкретним правовідношенням [163, c.144], тому саме матеріальне право буде регулювати в такому випадку правовідносини.

Фактично ж, вказівка, наприклад, колізійної норми на те, що для правовідносин спадкування слід застосовувати право постійного місця проживання спадкодавця, означає, що це правовідношення на думку нашого законодавця тісніше за все пов’язане з правопорядком, де спадкодавець постійно проживає, а отже, правовідношення з універсального правонаступництва буде найкраще врегульоване саме на основі даної колізійної норми та вказаного нею правопорядку. За такого розуміння колізійної норми сама вітчизняна правова система  відстороняє свої матеріальні норми лише і тільки через те, що сама вважає за найкраще застосувати до спадкового правовідношення таке вирішення спірних питань, яке може бути  більш підходящим, більш пов’язаним, тісніше зв’язаним зі спадкуванням іноземною правовою системою. Тому є абсолютно байдужим, “відмовляється” чи ні іноземне колізійне право вирішувати долю цього правовідношення”, “бажає чи ні воно бути застосоване” (Kahn B) [14, c.30], адже на думку нашого законодавця воно визнається найбільш прийнятним та повинно бути застосовано для правовідносин спадкування.

 

73