ГоловнаЗворотній зв'язок

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Отже,

 для остаточного уникнення “міжнародних ігр” зі зворотнім відсиланням, слід роздивлятись відсилання як відсилання до матеріального права, що повністю відхиляє можливість дії іноземних колізійних норм, що власне і пропонується в ст. 1556 проекту ЦК.

Однак, позиція проекту ЦК у ст. 1556 не є послідовною, адже, заперечуючи в цілому зворотнє відсилання, майбутня норма ЦК визнає renvoi для вирішення питань особистого й сімейного статутів, що мають надзвичайно велике значення для спадкових відносин при вирішенні, наприклад, попередніх питань, чи заповідальної правосуб’єктності. Таким чином, доктрина renvoi “є засобом вирішення по меншій мірі окремих спеціальних питань” для “досягнення бажаного соціального результату”, однак такі “виключення можуть з’їсти загальне правило” (Фалконбрідж) [169, c.74], [170, c.83].

У випадку спадкування, за часткового визнання проектом ЦК renvoi, для питань, наприклад, родинних зв’язків, усиновлення, розлучення та заповідальної здатності на складання заповіту слід буде використовувати національні матеріальні норми, для питань спадкування нерухомості – закон місця її розташування, для спадкування, наприклад, автомобіля – закон місця його реєстрації, для форми заповіту – закон місця його вчинення, а для всіх інших питань – закон, наприклад, громадянства, який обрано в заповіті. За такої чи подібної безлічі колізійних прив’язок навряд чи  можна розглядати регулювання спадкування за чітко окреслиними нормами спадкового статуту, та, зокрема, пояснити, чому для особистого та сімейного статуту, прийнявши  renvoi, слід зупинитись на національному матеріальному праві, а не знову послідовно застосовувати його в “цілому”, використовуючи вітчизняні колізійні норми.

 

74