2.5.  Автономя волі й обхід закону в міжнародному спадкуванні - Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві - Конспект лекций
ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->2.5.  Автономя волі й обхід закону в міжнародному спадкуванні

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

2.5.  Автономя волі й обхід закону в міжнародному спадкуванні

Розробка феномену автономії волі бере свій початок, очевидно,  із теоретико-філософської концепції свободи індивіда, появу якої вбачають ще у первісному, давньосхідному та античному світогляді [198, с. 10-28], що спричинило подальшу її розробку в працях найвидатніших представників юридико-філософської думки [199, с. 37-46].

У свою чергу, гносеологічними витоками автономії волі слід, напевне, вважати теорію свободи волі через її неперевершене значення для права.

Так, для Гегеля право проявлялось в наявному бутті, яке є наявним буттям свободної волі, право визначається у якості царства реалізованої свободи, яка у свою чергу створює субстанцію та основне визначення волі. Таким чином,  “свобода” і “право” опосередковуються через категорію свободної волі. Свобода і є воля. Воля без свободи – пусте слово, так само як свобода дійсна лише як воля, як суб'єкт [200, с. 15-16, 68].

 Свобода волі інколи визначається у якості внутрішньої можливості визначати свої дії, що притаманна кожній людині; відзначається, що тільки за її участю може вона досягти свого морального призначення, життєвих цілей і знайти для себе задоволення [201, с. 154]. Однак інші автори зауважують, що теорію свободи волі слід розглядати у двох площинах: як пізнання необхідності й володарювання над нею і як можливість обирати варіанти власної дії [202, с. 138]. Так, І.С. Самощенко стверджував, що свобода людини міститься не в уявлюваній незалежності людей від законів природи і в основаній на цьому знанні можливості планомірно змушувати закони природи діяти для певних цілей [203, с. 37].  Інколи доводиться, що свобода волі є синтезом цих двох площин, які проникають одна в одну: через те, що індивід має свободу і незалежність не від законів природи і законів, що керують тілесним і духовним буттям, а у їх пізнанні та спрямуванні їх дії для досягнення власної мети, свобода волі означає  здатність приймати рішення із знанням справи [204, с. 87-88].

І. Кант  визначав автономію волі як її якість,  завдяки якій вона сама для себе закон , визначав автономію волі як наслідок, формальну умову категрорію свободи волі [205, с. 219, 243]. Для Юргена Хабермаса свободна воля особистості тоді стає автономною, коли особистість діє за законами, які сама для себе встановлює [206, с. 16].

 

87