Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві
2.5. Автономя волі й обхід закону в міжнародному спадкуванні
Розробка феномену автономії волі бере свій початок, очевидно, із теоретико-філософської концепції свободи індивіда, появу якої вбачають ще у первісному, давньосхідному та античному світогляді [198, с. 10-28], що спричинило подальшу її розробку в працях найвидатніших представників юридико-філософської думки [199, с. 37-46].
У свою чергу, гносеологічними витоками автономії волі слід, напевне, вважати теорію свободи волі через її неперевершене значення для права.
Так, для Гегеля право проявлялось в наявному бутті, яке є наявним буттям свободної волі, право визначається у якості царства реалізованої свободи, яка у свою чергу створює субстанцію та основне визначення волі. Таким чином, “свобода” і “право” опосередковуються через категорію свободної волі. Свобода і є воля. Воля без свободи – пусте слово, так само як свобода дійсна лише як воля, як суб'єкт [200, с. 15-16, 68].
Свобода волі інколи визначається у якості внутрішньої можливості визначати свої дії, що притаманна кожній людині; відзначається, що тільки за її участю може вона досягти свого морального призначення, життєвих цілей і знайти для себе задоволення [201, с. 154]. Однак інші автори зауважують, що теорію свободи волі слід розглядати у двох площинах: як пізнання необхідності й володарювання над нею і як можливість обирати варіанти власної дії [202, с. 138]. Так, І.С. Самощенко стверджував, що свобода людини міститься не в уявлюваній незалежності людей від законів природи і в основаній на цьому знанні можливості планомірно змушувати закони природи діяти для певних цілей [203, с. 37]. Інколи доводиться, що свобода волі є синтезом цих двох площин, які проникають одна в одну: через те, що індивід має свободу і незалежність не від законів природи і законів, що керують тілесним і духовним буттям, а у їх пізнанні та спрямуванні їх дії для досягнення власної мети, свобода волі означає здатність приймати рішення із знанням справи [204, с. 87-88].
І. Кант визначав автономію волі як її якість, завдяки якій вона сама для себе закон , визначав автономію волі як наслідок, формальну умову категрорію свободи волі [205, с. 219, 243]. Для Юргена Хабермаса свободна воля особистості тоді стає автономною, коли особистість діє за законами, які сама для себе встановлює [206, с. 16].
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99