ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Що стосується  МПП,

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Що стосується  МПП,

началом  якого є диспозитивність із його свободою волі, автономія волі є одним із правових принципів, що забезпечує широке, повне й точне використання іноземного права.

До ХVI сторіччя єдиним засобом вирішення конфлікту законів була спроба побудови комплексу колізійних прив’язок, що могли б вирішувати застосування закону певної юрисдикції  до правовідносин з іноземним елементом. Однак із появою дисертації “Conclusiones de statutis et consuetudinibus localis” Шарля Дюмулена (Charles Dumoulin, du Moulin, Carlus Molineaeus, Carolus Molinaeus) (1500-1566) розпочалась теоретична розробка  концепції, в основу якої була покладена можливість вільно обирати право, керуючись волею сторін правовідносин. Знайшовши підтримку в законодавстві та доктрині багатьох країн1), підкріплений авторитетом Ф.К. Савіньї та П. С. Манчіні, інститут автономії волі спершу застосовувався виключно в  зовнішньоекономічних відносинах, особливо у сфері договірних зобов’язань, міжнародних контрактах, міжнародній купівлі-продажу. Пізніше інститут автономії волі поширився на такі галузі  права, як трудове, сімейне, спадкове, тощо. Хоча ще донедавна у вітчизняній доктрині стверджувалось, що колізійні норми, що стосуються визначення право- і дієздатності, сімейних, спадкових правовідносин, не допускають вибору права сторонами [208, с. 33], очевидно, така позиція вже не відповідає об’єктивним реаліям законодавства у сфері МПП.

 По сьогоднішній день залишається спірною  природа  автономії волі. Одні вважають її проявом сутності права, для інших вона йому суперечить, на думку третіх – вона допускається у якості виключення [209, с. 214], однак визнається, що принцип автономії волі є кодифікованим в усіх законодавствах [210, с. 79].

Спірним лишається і визначення автономії волі. Так, на думку М.М. Богуславського [9, c. 200], Жюліо де ла Морандьєр [76, c. 42], -  автономія волі  полягає у можливості індивідів самостійно визначати для себе права та обов’язки, що є, власне, проявом принципу свободи договору. Інші  автори  вважають автономію волі інститутом [46, с. 153], [208, с. 215],  принципом, що є одночасно особливим методом [211, с. 26], міфом [88, c. 179], колізійним інститутом [212, с. 439], самостійним інститутом МПП, основоположним началом, принципом, що діє в МПП [213, с. 39], юридичним принципом, що отримав  значення звичаю [214, с. 53],  особливим прийомом колізійного методу, а не самостійним методом [207, c. 61], колізійною нормою [57, c. 443], доктриною [169, c. 245], колізійною прив’язкою [215, с. 24], cамостійним методом МПП [216, с. 85], принципом, вченням, теорією, критерієм, [22, c.134-135, 141, 237], [165, с. 202, 203].

У такому розумінні автономія волі породжує теоретичну проблему щодо правовідносин по визначенню права для їх регулювання, хоча загальновизнано, що  сутністю автономії волі є те, що правова система дозволяє індивідам здійснити вибір права, яке буде регулювати їх правовідносини.

Як видається, автономію волі (lex voluntaris) можна окреслити  як вибір суб’єктами цивільних відносин з іноземним елементом права для їх регулювання. За такого трактування можна визначити, що автономія волі є керівним принципом регулювання відносин з іноземним елементом в приватній сфері.

 

88