yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

У свою чергу

, для спадкових відносин з іноземним елементом автономія

волі постає у якості можливості спадкодавця обрати право певної країни для регулювання майбутнього правонаступництва на випадок смерті. 

Поява автономії волі у новій для неї сфері  - сфері міжнародного спадкування дає  зрозуміти, що розроблена емпірично, без певного теоретичного підґрунтя система колізійних правил, що застосовується до спадкування з іноземним елементом, не в змозі охопити всі аспекти процесу переходу майна до іншої особи  після смерті власника. Тому останнім часом при регулюванні спадкових правовідносин на перше місце поставлені критерії  захисту прав громадянина, справедливості, передбачуваності результату спадкування, розумності та доцільності, що відображаються в ряді міжнародних конвенцій, присвячених міжнародному спадкуванню. На нинішньому етапі розвитку міжнародного приватного права однією з корінних змін, що стосуються  сутності та значення колізійних норм – базового інституту цієї галузі права, є розповсюдження застосування фундаментального  принципу автономії волі на сферу спадкового права.

Так, найпершим з-поміж інших законодавств, які запровадили автономію волі у міжнародному спадкуванні, був федеральний закон Швейцарії, що датується 25 червнем 1891 р. [217, с. 87]. Напевне, прикладом найбільш прогресивного кр., який дозволила зробити реформа МПП у Німеччині, стала можливість спадкодавця щодо форми розпорядження обирати право Німеччини для регулювання нерухомості (ст. 25 II Вступного закону до Німецького Цивільного Уложення)  у межах місцезнаходження нерухомості та німецького права, що має практичне значення для іноземних спадкодавців, закон громадянства яких не відсилає повністю чи частково до німецького права [88, c.119, 121].

Країни СНД, в яких були недавно прийняті ЦК,  містять норму, що закріплює автономію волі у спадкових відносинах аналогічно проекту ЦК України: “Відносини по спадкуванню визначаються за правом країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання, якщо ним не обрано в заповіті закон  свого громадянства” (ЦК Вірменії, Бєларусі, Казахстану, Киргизії, Узбекистану).

Законодавство Буркіна-Фасо крім закріплення прив’язки до закону найбільш тісного зв’язку з державою місця проживання як альтернативи  основній прив’язці до закону громадянства на момент смерті, встановлює можливість виразити в заяві або розпорядженні на випадок смерті автономію волі у межах тих же законів. У межах національного закону й закону місця перебування  спадкодавець може виразити автономію волі в Італії; в межах законів громадянства, доміцілію та місцезнаходження нерухомості в Канаді (Квебек). Право Ліхтенштейну дозволяє спадкодавцю підкорити правонаступництво після нього одному з його вітчизняних правопорядків або праву держави свого останнього місцеперебування. За законодавством Естонії можна виразити автономію волі у відношенні рухомого майна у межах його місцезнаходження та закону громадянства. У Швейцарії автономія волі у спадковому праві допускається в межах закону постійного місця проживання та громадянства. Фактично необмежену автономію волі дозволяє лише законодавство Румунії. 

Інститут автономії волі закріплено також і в Гаазькій конвенції 1989 р. щодо права, яке повинно застосовуватись до спадкування майна померлих (про автономію волі у відносинах по спадкуванню). Так, згідно ст. 5 Конвенції, особа може обрати закон певної держави для регулювання спадкування свого майна. Вибір права буде юридично значимим у момент складання заповіту або смерті такої особи, якщо остання була громадянином держави або постійно там проживала. Саме це положення є за змістом і правовим значенням основною нормою Конвенції; до того ж не є важливим, померла особа із заповітом чи без нього, оскільки вибір закону для управління її майном діє через застосування колізійних норм указаної статті Конвенції. Таким чином особі надається право волевиявлення щодо вибору закону для майбутнього правонаступництва на випадок її смерті [218, с. 57]. Іншими словами, “колізійно-правове визначення права, що регулює спадкування, надає спадкодавцеві можливість знайти правопорядок, що найбільш властивий даному правовідношенню в рамках об’єктивного зв’язку даного правовідношення з відповідною державою” [219, с. 89].

 

89