ГоловнаЗворотній зв'язок

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Частково

 запроваджуючи принципи такої позитивної тенденції, проект Цивільного кодексу в ст. 1610 також надає спадкодавцеві можливість самому визначити право, яке буде регулювати спадкування його майна, та зазначає, що спадкові відносини регулюються правом країни, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано у заповіті право країни, громадянином якої він був. Така норма  базується на принциповій, закріпленій законодавчо згоді про застосування іноземного права, що закріплюється законодавчо та на дію автономії волі у сфері спадкового права. Така позиція в результаті призводить до визнання того, що вказуючи на іноземне

право особа виражає бажання, щоб у процесі правового регулювання певних правовідносин було виключене широке коло норм права, а замість них до процесу правового регулювання підключалось би визначене іноземне право. Таке нововведення є абсолютно узгодженим із фундаментальною засадою МПП – взаємодією різнонаціональних систем права, адже це відповідє інтересам іноземних громадян, що тимчасово перебувають в  певній країні та  є більш обізнаними в праві країни свого громадянства, ніж країни перебування [220, с. 111]. Таким чином, проект Цивільного кодексу України впроваджує нові, раніше не відомі вітчизняній доктрині спадкового права правові інститути (наприклад, вибір права спадкодавцем), тим самим закріплюючи нові тенденції міжнародного приватного права у поєднанні з традиційною концепцією цивільного права України [221, с. 59-60].

У правовій літературі дискусійним залишається питання про необхідність використання у правовій системі змін щодо спадкування, що має місце після здійснення акту вибору права. Одні вчені дотримуються думки, що необхідно виходити з того, що нове право не має для особи того значення, яке мало право, обране раніше. В той же час можна стверджувати, що якщо особа обрала певне право як право, що регулює його спадкування, то воно застосовується як живий і мінливий комплекс [57, c. 452] із урахуванням усіх змін, що мають місце в ньому до настання стр. спадкування. Стаття 5 Гаазької конвенції дозволяє зробити висновок про дійсність права, обраного особою при фіксації її волевиявлення щодо спадкування [31, с.515].

Згідно з превалюючою на даний час доктриною, можна зробити висновок, що спадкодавець може підкорити спадкування тому закону, з яким це правовідношення певним чином пов'язане. Відповідно, особа не може вибрати те право, яке не має до нього ніякого відношення. Очевидно, що через такі міркування міжнародні документи і внутрішнє законодавство обмежують автономію волі розумінням “суттєвого” або “найбільш тісного зв’язку” правовідносин із певним правом або обмежують автономію волі чітко окресленими межами (проект ЦК України). Хоча в деяких нормативних актах автономія волі не обмежується, чим ще раз підтверджується керівна роль волі спадкодавця, який може вільно підкорити регулювання процесу спадкування певному правопорядку, хоча і з урахуванням застереження про публічний порядок та надімперативних норм [218, c.58].

 

90