ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->У традиційному МПП

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

У традиційному МПП

зарубіжних країн здавна існувала проблема обходу закону у зв’язку з дією автономії волі, надімперативних норм, прив'язки до закону найбільш тісного зв'язку, зворотнього відсилання, тощо. Однак і досі проблема обходу закону є більше невизначеною та не розробленою, чим ясною та зрозумілою. Поняття обходу закону не відноситься ні до блискучих монет із чітким карбуванням, які мають обіг у судогових дебатах чи науці права, ні до ясних юридичних конструкцій, що кристалізуються як тільки це потрібно зі всіма їх блискаючими сторонами, що весь час залишаються незмінними ребрами та кутами. Навіть для утаємничених видно лише деякі грані і лише слабка тенденція до чіткості проявляється в оточуючій її хибності [223, с. 20]. Вітчизняна доктрина частіше за все  не вбачала для себе проблему в цьому інституті, чим пояснюється доктринальна нерозвиненість  категорії обходу закону та багатозначність її тлумачень. Однак інколи обхід закону в МПП все ж таки описується, як наприклад у роботі П. Казанського, який звертав увагу на те, що  коли удаються до іноземних законів для порушення своїх, вітчизняних, наприклад, особа направляється за кордон із метою укласти там договір, що не допускається вітчизняним правом, то дії, що вчинені нею in fraudem legis1), вважаються такими, що не мають юридичної обов’язковості [225, с. 512-513].

Деякі автори зазначають, що взагалі немає потреби говорити про обхід закону, та ототожнюють його з порушенням закону [171, c. 138], для інших обхід закону взагалі є неясним поняттям, висловом дилетантів [223, c. 57]. Для А.І. Муранова обхід закону ототожнюється із поняттям “використання  видимості правомірності, що прикриває неправомірну діяльність”, “обманом”, “зловживанням правом”, “протиріччям основам правопорядку й моральності”, “маскуванням протиправних дій”. Через таке тлумачення сутності обходу закону, використання його як терміну є невиправданим, безперспективним, таким, що вводить в оману та притемнюючим дійсний стан справ [223, c. 65, 72]. Для Arminjon, обхід закону дорівнює зловживанню правом, що означає, зокрема, надмірне та надлишкове застосування, здійснення його ненормальним способом, всупереч його соціально-господарському призначенню або для досягнення іншої мети ніж тієї, заради досягнення якої воно встановлене законодавцем, або зі злим наміром, що суперечить закону чи моральності [226, с. 43].

Для справжньої реалізації принципу диспозитивності в сфері міжнародного спадкування слід дозволити спадкодавцю вільно розпоряджатися своїми намірами щодо підкорення його спадкування тому правопорядку, який він сам вважає прийнятним;  іншими словами, якщо законодавчо дозволити необмежену автономію волі, то спадкодавець не буде намагатись якимось чином уникнути дії невигідного правопорядку, та, відповідно, змінювати фактичні обставини.

Отже, якщо допустити необмежену автономію волі, що означає довільне обрання будь-якої системи права, спадкового статуту або загальних принципів права, то разом із дією застереження про публічний порядок та над імперативними нормами проблема обходу закону повністю зникає чи знешкоджується. У зв’язку з цим І.В. Кисіль запитує: “Чи є сенс в застереженні про обхід, якщо автономія волі визнається і здійснюється, не вступаючи у пряму суперечність із законом?” [65, c. 207]. У відповідь на це, здавалося б, риторичне запитання, можна навести слова А.І. Муранова про взаємозв’язок автономії волі й обходу закону, який стверджує, що ці два поняття несумісні саме з точки зору методології вирішення колізії законів [223, c. 230]. Тому, очевидно, що загальні норми проекту ЦК про автономію волі -  ст. 1552 та обхід закону – ст. 1557 є повністю та абсолютно несумісними.

 

92