ГоловнаЗворотній зв'язок

Застосування колізійних норм щодо спадкування у міжнародому праві

Отже,

 додатковим аспектом непослідовного затвердження принципу диспозитивності у сфері міжнародного спадкування є саме принцип обмеженої автономії волі. Чому, скажімо, для договірних відносин автономія волі є необмеженою, а для всіх інших міжнародних правових відносин, в яких це взагалі є можливим, вона обмежується заздалегідь визначеними критеріями? Чому необмежена автономія волі не може стати керівним принципом у всьому законодавстві МПП, чому вітчизняний законодавець займає ліберально-байдужу позицію при регулюванні зовнішньоекономічних відносин, та не може собі дозволити того ж у спадкових відносинах? Чому диспозитивність проявляється тільки в одному аспекті МПП, а для всіх інших сфер вона виключається, або надається лише частково? Чим можна пояснити подвійність стандартів чи подвійність моралі щодо допустимості диспозитивних начал в МПП? У випадку прагнення національного законодавства регулювати особливо важливі для держави інтереси, чи не є достатнім використання застереження про публічний порядок та надімперативних норми у спадкових відносинах; чому державу повинні турбувати межі  автономії волі спадкодавця? На всі ці питання є лише одна відповідь з двох можливих: або майбутні норми ЦК не є достатньо продуманими та узгодженими для регулювання спадкових відносин, або позиція вітчизняного законодавства полягає в тому, щоб бути застосованим за будь-яких обставин.

Як видається, інститут обходу закону має місце в законодавстві та доктрині або через недосконалість юридичної техніки або через половинчатість у реалізації диспозитивності та запровадженні необмеженої автономії волі. У тому разі, якщо на законодавчому рівні буде закріплена в усіх сферах МПП необмежена автономія волі – вона не буде сумісною з обходом закону через взаємну протилежність суті цих двох понять. Адже якщо, наприклад, у спадкодавця буде можливість вільно обрати будь-який правопорядок чи принципи права, чи статут спадкових відносин – йому не потрібно буде вигадувати та здійснювати кроки по “штучному” шляху вибору права за допомогою зміни особистого статуту з використанням зміни громадянства, постійного місця проживання, місця знаходження майна, тощо. Такі та подібні пристосування стають просто безглуздими та такими, що не мають правового ефекту. В свою чергу, для втручання в приватну сферу з боку держави та вплив на регулювання спадкових відносин залишається достатньо механізмів, а саме, застереження про публічний порядок та надімперативні норми (застосування яких у свою чергу повинно бути адекватними), в той час як дія драконівських норм про обхід закону повинна бути зведена до мінімуму, а згодом і анульована.

Одночасно з існуванням обмеженої автономії волі є можливим і існування інституту обходу закону, який забороняється багатьма законодавствами (Казахстану, Киргизії,Узбекистану, Буркіна-Фасо, Угорщини, Іспанії, Ліхтенштейну, Мексики, Португалії, Румунії, Тунісу, Югославії). Як відзначає В.І. Кисіль, “Положення щодо обходу закону відсутні в найновіших і, відповідно, найпрогресивніших законодавчих актах про МПрП Австрії, ФРН, Швейцарії” [227, с. 18]. Як видається, дія заборони обходу закону може бути допущена лише як тимчасовий засіб, тобто поки обмежена автономія волі не буде замінена необмеженою в тому числі і в спадковому праві.

 

93