yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->1.3.3. Види зловживання довірою як способу вчинення злочину.

Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину поняття і кримінально-правове значення

1.3.3. Види зловживання довірою як способу вчинення злочину.

Фактичні відносини довіри, надані на їх підставі повноваження є підгрунтям особливого, специфічного способу – зловживання довірою, зумовленого фактичними відносинами довіри. Вчинення злочину винним (повірником) безпосередньо пов’язано з використанням фактичних відносин довіри, виконавчий зміст злочинної поведінки складає застосування наданих повноважень всупереч покладених обов’язків. Повноваження винному надаються внаслідок довільного волевиявлення довірителя для забезпечення та реалізації інтересів останнього, а іноді і пов’язаних з ними інтересів третіх осіб. Тому, вчинення злочину шляхом зловживання довірою, зумовленого фактичними відносинами довіри, завжди завдає шкоду довірителеві (ст.190 КК), і в деяких випадках іншим правоохоронюваним інтересам (громадській безпеці – ст. 262, безпеці біофізіологічного і психічного стану невизначеного кола осіб – ст.312, права, свободи та законні інтереси фізичних і юридичних осіб – ст.357, 362, відносинам військової власності – ст.410) [147, c. 231, 315, 358, 456; 322]. Якісна визначеність фактичних відносин довіри, їх тривалість, сила впевненості довірителя в сумлінності повірника тощо не мають значення для притягнення останнього до кримінальної відповідальності, якщо він умисно спрямовує дії на використання своїх повноважень для реалізації злочинного умислу.

 Юридичні відносини довіри є підгрунтям для інших видів зловживання довірою, які за змістом дещо відрізняються від зловживання довірою, зумовленого фактичними відносинами довіри. Зокрема, такі відносини довіри дозволяють винному (повірникові) залежно від виду (специфики) наданих йому функцій, використати для здійснення злочину зловживання довірою, зумовлене: 1) службовим становищем повірника; 2) становищем опікуна чи  піклувальника; 3) професійним становищем повірника, його трудовою функцією; 4) угодою, договором, дорученням і т.п.

 Істотне значення для такої класифікації має правова ознака відносин довіри, тобто, чи містять у собі повноваження повірника можливості учинення дій, які мають юридичні наслідки і пов’язані з припиненням, виникненням, зміною прав та обов’язків для громадян та організацій, установ тощо. Так, до компетенції службових осіб включається вчинення дій, що створюють юридичні наслідки у вигляді звичайного, природного обов’язку [43, c. 15-16; 96, c. 32-33]. Відносини довіри, зумовлені професійним становищем повірника, його трудовою функцією чи угодою, договором, дорученням, можуть також припускати вчинення дій, що створюють юридичні наслідки, але вони в цьому випадку мають винятковий характер (характер іноді наданої можливості чи покладеного обов’язку), здійснюються за спеціальними повноваженнями на додаток до основних обов’язків. Особи, які виконують такі повноваження, тимчасово одержують статус службової особи. Таким чином, правова ознака, на наш погляд, дозволяє провести розмежування між зазначеними видами зловживання довірою.

Розглянемо детальніше особливості кожного з зазначених видів зловживання довірою.

1) Зловживання довірою, зумовлене службовим становищем повірника. Під службовими розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають (постійно чи тимчасово) на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських обов’язків або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями (прим. до ст.364 КК). Повноваження службових осіб випливають із законів, інструкцій, положень, статутів, а також з локальних правових актів. До змісту повноважень, а в силу цього й до компетенції службових осіб входить учинення дій, що мають юридичне значення. В кримінальному законі йде мова про використання службовою особою свого службового становища (статті 364, 368), але не розкривається його зміст. Зводити його тільки до виконання обов’язків по службі буде, ймовірно, неправильним, бо службова особа використовує службове становище і для виконання правомірних суспільно корисних дій. Тим самим вона здійснює свої повноваження, трансформує їх в нормативно встановлену форму правовідносин, що служить реалізації інтересів суб’єктів суспільного життя, які надали службовій особі відповідні права та обов’язки (довірителі). Ця діяльність грунтується на відносинах довіри, які є формою соціальної взаємодії між суб’єктами певного вида суспільних відносин. До структури цих відносин входять такі специфічні суб’єкти, як довіритель, з одного боку, яким можуть виступати держава, фізичні та юридичні особи, установи, організації тощо, а з другого – повірник, тобто особа якій надані названі повноваження і покладені відповідні обов’язки.

Використання службового становища або влади, як вважається, стосовно розглядуваних злочинів завжди поєднано з вчиненням дій всупереч інтересам служби. Останнє означає, що такими діями завдається істотна шкода як самому довірителю (фізичним та юридичним особам, підприємствам, установам, організаціям, які надали службовій особі повноваження), так і іншим особам, що “попадають” у сферу діяльності такої службової особи. Наприклад, ст.372 КК (Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності), ст.371 КК (Завідомо незаконні затримання, привід або арешт), ст.373 КК (Примушування давати показання), ст.375 КК (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови). Ці кримінально-карані діяння завжди поєднані з використанням службовими особами судових і правоохоронних органів повноважень, наданих їм для здійснення правосуддя, захисту громадян та організацій від злочинних посягань, розслідування злочинів тощо, всупереч інтересам держави у сфері вчинення правосуддя. Крім того, терплять збиток і законні інтереси громадян у результаті неналежного використання наданих повноважень цими службовими особами.

Використовуючи свої повноваження для здійснення злочину, службова особа вчиняє його саме шляхом зловживання довірою. Порушуючи покладені на неї обов’язки, використовуючи наявні повноваження для вчинення дій, противних інтересам довірителя чи(і) третіх осіб, винний одночасно зловживає наданою йому довірою. Зловживання довірою виражається в учиненні дій, які формально віднесені до службової компетенції, але вони не створюють собою форму реалізації правовідносин, для здійснення яких довіритель надав повноваження службовій особі, тобто дій, учинення яких можливе виключно в силу займаного службового становища. Саме це і складає нерозривний зв’язок між характером учиненого діяння і службовим становищем винного.

Під використанням службовою особою свого службового становища, стосовно службових злочинів, обгрунтовано, з нашої точки зору, розуміють вчинення дій, що безпосередньо належать до кола її службових повноважень і покладених на неї у зв’язку зі службою обов’язків [59, c. 203; 95, c. 15-17; 269, c. 43-45]. Слід зазначити, що використання службовою особою свого становища може виражатися в діях: а) учинення яких є компетенцією вищестоящої службової особи певного відомства чи службової особи іншого відомства; б) учинених одноосібно, якщо вони могли бути вчинені тільки колегіально; в) учинення яких дозволяється тільки в особливих випадках, з особливого дозволу і з особливим порядком учинення за відсутності цих умов; г) робити чи дозволяти які ніхто не має права [94, c. 215]. Злочинні дії цього роду характерні для перевищення влади або службових повноважень (ст.365 КК). У зв’язку з цим необхідно відрізняти зловживання довірою як спосіб зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) від зловживання довірою при перевищенні влади або службових повноважень (ст. 365), коли службова особа (повірник) явно виходить за межі своєї компетенції. При цьому для застосування ст.365 КК також, як і ст.364 КК, необхідно, щоб дії винної особи були зумовлені її службовим становищем і знаходилися у зв’язку зі службовими повноваженнями щодо заподіяної шкоди. За відсутності такого зв’язку дії винного підлягають кваліфікації за відповідними статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти власності, особистості тощо.

 Зміст використання службового становища не обмежується використанням повноважень тількі по службі. До нього відносять і використання службовою особою впливу своєї посади, щоб домогтися вчинення яких-небудь дій з боку інших службових осіб [59, c. 203; 95, c. 15-17; 263, c. 55-56; 269, c. 43-45; 304, c. 65-66; 308, c. 16; 353, c. 326-329].

До речі, поняття “використання службового становища”, без обмеження його використанням повноважень тільки по службі розкривається в постанові Пленуму Верховного Суду України № 12 від 7 жовтня 1994 р. “Про судову практику в справах про хабарництво”, у п. 3 якої зазначено, що відповідальність за одержання хабара настає за умови, що службова особа одержала його за виконання (невиконання) таких дій, які вона могла або повинна була зробити з використанням наданої влади, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або хоча й не мала повноважень виконати відповідні дії, але завдяки своєму посадовому становищу могла вжити заходів для їх учинення іншими службовими особами [94, c. 221]. Аналогічне роз’яснення в п. 2 містить і пізніша постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 “Про судову практику в справах про хабарництво” [Див.: Вісник Верховного Суду України, №3(31), 2002 р.]. При цьому необхідно враховувати, що не всі службові злочини можуть бути вчинені поза сферою безпосередніх службових обов’язків. Це стосується тільки одержання хабара, що обов’язково поєднано в подібних випадках з службовим зловживанням – дією, вчиненою всупереч інтересам служби.

Підсумовуючи викладене, важно зазначити, що злочинні дії по використанню службовою особою влади або свого службового становища всупереч інтересам служби можуть: а) формально знаходитися в межах її компетенції; б) знаходитися в межах не її компетенції, а компетенції інших органів чи службових осіб; в) перебувати за межами компетенції будь-яких органів чи службових осіб.

Таким злочинам притаманен один і той же спосіб учинення, як конститутивна чи альтернативна ознака об’єктивної сторони – зловживання довірою, зумовлене службовим становищем, який утворює виконавчий зміст злочинної дії. Він є спеціальним поняттям відносно родового поняття зловживання довірою як спосіб учинення злочину [10, c. 96-101].

Класифікації зловживання довірою службової особи пропонувалися в доктрині кримінального права і раніше. Так воно підрозділялося на зловживання загального (з використанням повноважень, перелічених у ст.364 КК), спеціального (з використанням спеціальних стосовно перелічених у ст.364 КК повноважень) і особливого характеру (вчинення злочину особою, яка займає відповідальне становище). Не викликає сумнівів, що наведена класифікація зловживання довірою, безумовно, має практичне значення, яке полягає в тому, що при вирішенні питання про кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин шляхом зловживання довірою, треба встановити характер відносин довіри й у необхідних випадках – характер та обсяг повноважень, використовуючи які особа вчинила злочин. Це важливо як для правильної кваліфікації злочинів, так і для індивідуалізації покарання [224, c. 24-26]. Погоджуючись із запропонованим підходом до розв’язання цієї проблеми, відзначимо, проте, що зазначена класифікація, на нашу думку, не повно відображає дійсне різноманіття цього способу і у зв’язку з цим може бути розвинена й суттєво доповнена (див. Додаток В).

Зловживання довірою, зумовлене службовим становищем повірника,  залежно від специфіки сфери суспільного життя, у якій протиправно використовуються повноваження, можна підрозділити на зловживання довірою загального характеру і спеціального характеру.

Зловживання довірою загального характеру визначається вчиненням службовою особою дій, які припускають обов’язкове використання останньою свого службового становища й вчинення яких можливо в силу притаманних їй загальних ознак, зазначених в ст.364 КК. Цей спосіб притаманен так званим “загальним” службовим злочинам [Див. підстави розподілу на загальні та спеціальні норми: 96, c. 51-52; 168, т. 6, c. 24-26]. До них належать злочини перелічені у таких статтях Кримінального кодексу: 364 (Зловживання владою або службовим становищем); 365 (Перевищення влади або службових повноважень); 366 (Службове підроблення); 368 (Одержання хабара); 370 (Провокація хабара); 154 (Примушування до вступу в статевий зв’язок); 120 (Доведення до самогубства).

Зловживання довірою спеціального характеру має місце в тих випадках, коли службова особа поряд із загальними ознаками, зазначеними у ст. 364 КК, має спеціальні повноваження для вчинення діяльності у певній сфері суспільного життя. Порівняно із загальними спеціальні повноваження такої службової особи досить розширені. Це спричиняє можливість при несумлінному їх використанні всупереч інтересам служби та покладених обов’язків заподіяння шкоди більш широкому спектру суспільних відносин, поставлених під охорону закону. У результаті такого зловживання довірою терплять збиток не тільки суспільні відносини, що регулюють загалом сферу правомірного, нормального функціонування державного й громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, але й суспільні відносини, у галузі яких ця службова особа здійснює свою професійну діяльність. Володіння спеціальною компетенцією та використання наданих у зв’язку с цим повноважень розкривають ознаки використаного специфічного способу вчинення злочину – зловживання довірою, зумовленого спеціальними повноваженнями, наданими для реалізації, забезпечення соціальної взаємодії суб’єктів суспільних відносин (наприклад, статті 157-160, 371-375 та ін.).

Чинне Кримінальне законодавство України дозволяє визначити види зловживання довірою, зумовленого службовим становищем повірника, спеціального характеру залежно від певних видів суспільних відносин, піклування про які довірено службовій особі (див. Додаток Д). Практичне значення такої класифікації полягає в тому, що її використання полегшує процес з’ясування механізму здійснення злочинного діяння в об’єктивній дійсності, з більшою очевидністю демонструє прийоми, методи, комплекси поведінкових актів, що характеризують якісну (виконавчу) сутність злочинної дії – зловживання довірою, зумовлене спеціальними повноваженнями. Ознаки цього способу виступають необхідною умовою кваліфікації.

 

 

10