yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->Зловживання довірою службовою особою, яка не є представником влади

Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину поняття і кримінально-правове значення

Зловживання довірою службовою особою, яка не є представником влади

 [96, c. 31-42; 182, c. 34-54; 268, c. 24-30; 269, c. 96-101]. До цієї категорії належать службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки [248, c. 220]. Правовий статус службової особи, яка не є представником влади, за своїм соціальним змістом менше значимий ніж статус службової особи, яка є представником влади. Її повноваження обмежені адміністративно-господарськими або організаційно-розпорядчими функціями. Соціальна роль і соціальні “чекання” від учинення суспільно значимої діяльності такою службовою особою менш значимі. Це зумовлено в першу чергу тією обставиною, що повноваження цих службових осіб є похідними не від компетенції держави, а від конкретних органів, організацій, установ тощо. Повноваження службових осіб не містять у собі можливості й не надаються їм для реалізації функцій держави у встановлених для цього формах. Іншими словами, вони не є її повноважними представниками (учасниками соціальних відносин на боці держави) у процесі здійснення законодавчої, правоохоронної й правозастосовної діяльності. У зв’язку з меншою суспільною значимістю й соціальною цінністю виконуваної ролі (у перебігу вчинення особою своєї діяльності по використанню наданих довірителем повноважень) менші вимоги пред’являються й до неї. Ці вимоги зумовлені необхідністю забезпечити реалізацію соціально значимих інтересів в окремій сфері суспільного життя. Повноваження службової особи не припускають впливу на глобальні, всеосяжні інтереси, які безпосередньо не доручені її піклуванню й реалізації шляхом належного виконання своїх повноважень. Протиправне використання наданих повноважень припускає в першу чергу заподіяння шкоди інтересам довірителя. Це характерна риса, наприклад, неналежної діяльності службових осіб, які виконують адміністративно-господарські функції, повноваження пов’язані з реалізацією майнових інтересів. Такий висновок засновано на характері наданих службовій особі повноважень. Загальним правилом, однак, він не виступає. А службові особи, які виконують і адміністративно-господарські функції, й організаційно-розпорядчі функції, використовуючи свій статус і надані їм повноваження, можуть вторгатися у сферу інтересів не тільки довірителя, а й третіх осіб. Більше того, зазвичай змістом соціальної ролі службових осіб, що виконують організаційно-розпорядчі функції, є турбота про інтереси як довірителя в наданій для діяльності сфері суспільного життя, так і третіх осіб, оскільки вони є взаємними й зливаються в соціальних відносинах воєдино. Саме реалізація подібних “бінарних” (взаємообумовлених) інтересів доручається службовим особам й очікується від них у вигляді виконання своєї соціальної ролі. У зв’язку з цим у результаті використання наданих повноважень на шкоду довірителеві, з метою не відповідною його волі й інтересам, спричиняється й заподіяння шкоди інтересам третіх осіб.

Відносини довіри зі службовою особою, як правило, стабільні й стійкі. Повноваження, що зумовлюють статус службової особи, являють собою набір ефективних прийомів, методів, можливостей як для реалізації і забезпечення доручених турботам інтересів, так і для заподіяння їм шкоди. При цьому операційним складником протиправного діяння службової особи, що становить його виконавчу своєрідність, на нашу думку, виступає сукупність актів поведінки по використанню наданих повноважень (прийомів, методів, можливостей і т.д.) на шкоду довірителеві або(і) третім особам, тобто зловживання довірою службовою особою, яка не є представником влади. Відносини довіри формалізуються у службовому становищі, посадовій функції службової особи. Фактичні й юридичні підстави відносин довіри відповідають підставам відносин довіри, що грунтуються на підзаконних нормативних актах. Обсяг можливостей, що містяться в такому службовому становищі, більший порівняно з тими, які містять у собі службові повноваження, зумовлені трудовою функцією інших осіб, які не є службовими особами. Їх зміст припускає можливість заподіяння більшої шкоди, а використання службовою особою на шкоду довірителеві забезпечує її заподіяння.

На підставі цього законодавець виокремлює склади, у яких зловживання довірою службовою особою, яка не є представником влади, виступає конститутивною ознакою більш тяжкого злочину (згідно класифікації злочинів наведеної в ст.12 КК), аніж злочин, способом учинення якого виступає зловживання довірою, зумовлене професійним становищем повірника, його трудовою функцією. Приміром, незаконне одержання шляхом вимагання працівником матеріальних благ (ст.354 КК) є злочином середньої тяжкості, а вимагання хабара (ч.2 ст.368 КК) – тяжким злочином. В основному відрізняють ці злочини один від одного правовий статус винного й зумовлений ним обсяг наданих повноважень, які визначають собою специфічні ознаки способу в кожному із зазначених злочинів, становлять операційну сторону діяння і забезпечують тим самим можливість його вчинення.

Зловживання довірою службовою особою, яка не є представником влади, часто використовується законодавцем як кваліфікуюча ознака, що зумовлює більший ступінь тяжкості вчиненого злочину, порівняно з діяннями, операційну сторону яких утворюють інші способи (статті 120, 149, 157, 160 КК та ін.), у тому числі й зловживання довірою, зумовлене професійним становищем повірника, його трудовою функцією (див. приміром, ч.1 ст.308 КК …привласнення … та – ч.2 ст.308 КК заволодіння наркотичними засобами шляхом зловживання службовим становищем, а також статті 191, 262 та ін.).

Цей спосіб може бути як конститутивною ознакою складу злочину (статті 172, 173 КК), так і альтернативною ознакою (статті 120, 364, 365, 366, 368, 370 КК та ін.).

Як видиться, кримінально-правове значення цього способу вчинення злочину можна представити в такий спосіб: а) має значення для кваліфікації в тому випадку, якщо він зазначений як конститутивна чи альтернативна ознака складу злочину; б) служить підставою для відокремлення службових злочинів від злочинів, способом учинення яких виступає зловживання довірою, зумовлене професійним становищем повірника, його трудовою функцією; в) ознаки цього способу дозволяють відмежувати злочин, який він характеризує, від злочинів, учинених шляхом зловживання довірою службовою особою, яка є представником влади; г) служить однією з ознак, що визначають ступінь тяжкості злочину; д) у тому випадку, якщо спосіб є альтернативною ознакою складу поряд із зловживанням довірою, зумовленим професійним становищем, трудовою функцією особи його використання свідчить про більш високий ступінь суспільної небезпеки злочину; е) впливає на диференціацію кримінальної відповідальності і його використання повинно враховуватися при призначенні покарання.

 

2) Розглядаючи зловживання довірою, як самостійний його вид, на наш погляд, необхідно виділити зловживання становищем опікуна чи піклувальника. Правовий статус [285, c. 195-196] (закріплене правом коло соціальних ролей (позицій), виконуваних особою в суспільстві) опікуна чи піклувальника знаходиться, за своїм внутрішнім змістом, близько до повноважень службової особи, яка не є представником влади. Ця подібність обумовлена, по-перше, тим, що до змісту його повноважень, як відомо, входить також і вчинення дій, що мають юридичне значення; по-друге, вчинення таких дій у повноваженнях опікуна (піклувальника) не має винятковий характер. Можливість та обов’язок їх учинення зумовлені самим статусом опіки (піклування) й цілями, з якими вона встановлюється. Опіка (піклування) призначається з метою турботи про малолітніх (неповнолітніх) дітей. Опікун (піклувальник) зобов’язаний піклуватися про підопічного, у тому числі здійснювати в його інтересах дії юридично значимого характеру (правочини). Для цього йому надається відповідний обсяг повноважень. Компрометація наданої довіри шляхом використання прийнятих на себе повноважень на шкоду опікуваному, заподіяння шкоди його інтересам, утворює один з видів зловживання довірою, що є способом учинення злочинів, за які встановлена відповідальність за статтями 167, 155 ч.2, 156 ч.2 КК. Відносини довіри встановлюються з метою реалізації й захисту інтересів третіх осіб (малолітніх, неповнолітніх дітей), однак зловживання довірою неминуче порушує й інтереси довірителя (держави в особі уповноважених нею органів), заподіюючи шкоду суспільним відносинам у сфері нормального, визначеного законом порядку вчинення опіки (піклування). У цих складах злочинів зловживання довірою служить характеристикою якісної своєрідності вчиненого діяння.

Зазначений вид зловживання довірою як способу вчинення злочину, може виступати як конститутивна (обов’язкова) ознака складу злочину (ст.167 КК). Його обов’язкові для цього складу ознаки в діянні винної особи повинні бути встановлені в процесі кваліфікації. Цей спосіб у низці випадків передбачено як альтернативна кваліфікуюча ознака (статті 155, 156 КК). Його застосування припускає більш високий ступінь тяжкості вчиненого злочину (ч.2 ст.156 КК – злочин середньої тяжкості, у той час як злочин передбачений ч.1 ст.156 КК – невеликої тяжкості), або більший ступінь суспільної небезпеки злочину порівняно з злочином такого ж ступеня тяжкості (ч.2 ст.155 КК містить ознаки більш суспільно небезпечного злочину ніж ч.1 ст.155 КК, оскільки в ч.2 ст.155 передбачено більш суворе покарання). Це зумовлено, на наш погляд, наділенням винного специфічною соціальною роллю, що припускає діяльність в обмеженій, недоступній для інших осіб сфері суспільного життя й наданням йому в зв’язку з цим відповідних повноважень. Соціальна роль опікуна (піклувальника) є похідною від відносин довіри можлива тільки в силу їх існування і поєднана з очікуванням від нього соціально значимої діяльності по її виконанню. Протиправне використання повноважень усупереч інтересам довірителя спричиняє, відповідно, невиправдання винним наданої довіри й спростування соціальних очікувань в обмеженій для доступу сфері суспільних відносин і забезпечує його більш ефективним способом заподіяння шкоди законним правам та інтересам. За своєю суттю зловживання довірою, зумовлене становищем опікуна (піклувальника), являє собою не що інше, як  операційну своєрідність дій, що полягають у порушенні прийнятих ним на себе обов’язків шляхом використання наданих повноважень всупереч інтересам довірителя.

Вище викладене, на нашу думку, дозволяє визначити кримінально-правове значення цього способу вчинення злочину: а) має значення для кваліфікації в тому випадку, якщо він названий як конститутивна чи альтернативна ознака складу злочину; б) служить однією з ознак, що впливають на визначення ступеня тяжкості злочину; в) у тому випадку, якщо цей спосіб є альтернативною ознакою складу, його використання свідчить про більший ступінь суспільної небезпеки злочину; г) впливає на диференціацію кримінальної відповідальності і його використання повинно враховуватися, відповідно до зазначеного, при призначенні покарання.

 

 

 

13