yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->РОЗДІЛ  2 КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ  ЯК СПОСОБУ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину поняття і кримінально-правове значення

РОЗДІЛ  2 КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ  ЯК СПОСОБУ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

 

 

2.1. Зловживання довірою як ознака складу злочину

 

Визначення поняття зловживання довірою як способу вчинення злочину, з’ясування його змісту, встановлення основних об’єктивних і суб’єктивних ознак, у тому числі класифікація підстав виникнення відносин довіри, видів зловживання довірою, відмежування від суміжних способів – усе це виступає необхідними передумовами вивчення зловживання довірою як ознаки складу злочину й вирішення питання про кримінальну відповідальність осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом як злочини, шляхом використання відносин довіри.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений КК (ч.1 ст.2 КК). Найбільш поширеним у доктрині кримінального права є саме таке визначення підстави кримінальної відповідальності [240, c. 106; 327, c. 4]. Склад злочину – це юридична (законодавча) модель злочину [151, c. 65; 166, c. 32], що поєднує всі ті ознаки, без наявності яких діяння не може розглядатися як злочинне. Вирізняються наступні елементи структури складу: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона, а також чотири групи ознак що їх характеризують [28, c. 92-93; 109, c. 174; 153, c. 88-89].

Спосіб учинення злочину, як відомо, є факультативною ознакою загального поняття складу злочину [327, c. 132-133]. Зловживання довірою як спосіб учинення злочину разом з тим досить часто позначається законодавцем як ознака конкретного складу. При цьому набуває значення його конститутивної ознаки. Як ознака складу, він відповідає тим вимогам, яким за справедливим зауваженням В.М. Кудрявцева, повинна відповідати будь-яка його ознака (властивість, риса, особливість): а) разом з іншими визначає суспільну небезпеку, винність і караність діяння; б) виражає його відмінність від інших злочинів і правопорушень; в) прямо зазначається в  законі або при тлумаченні однозначно випливає з нього; г) не є похідним від інших ознак; д) притаманен всім злочинам цього виду [153, c. 112].

Зловживання довірою, у вигляді обов’язкової ознаки складу злочину має місце насамперед там, де законодавець прямо вказує на операціональну своєрідність кримінально-караного діяння, використовуючи словосполучення “шляхом зловживання довірою”. Установлення зловживання довірою як способу вчинення злочину, зазначеного обов’язковою ознакою конкретного складу, має важливе значення для кримінальної відповідальності, тому що в цьому випадку зловживання довірою є однією з ознак, що визначають фактично вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне і каране, наприклад: грубе порушення угоди про працю (ст.173), шахрайство (ст.190), заподіяння майнової шкоди шляхом зловживання довірою (ст.192). У всіх цих злочинах уживане словосполучення “шляхом зловживання довірою” характеризує особливість способу дії особи, яка вчинює злочин, зміст якого полягає у використанні наданих їй повноважень всупереч волі довірителя та йому на шкоду (третім особам).

Зловживання довірою є обов’язковою ознакою складу конкретного злочину й у випадках, коли в законі немає прямої письмової вказівки на нього, однак, така операціональна складова частина як ознака злочинної дії однозначно випливає зі змісту кримінально-правової норми. Наприклад, семантичне значення мовних одиниць (слів) і тлумачення норм дозволяють зробити висновок, що зловживання довірою є обов’язковою ознакою складів наступних злочинів: зловживання владою або службовим становищем (ст.364), перевищення влади або службових повноважень (ст.365), привласнення, розтрата або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ст.191), розголошення державної таємниці (ст.328), розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ст.132), передбачених статтями 157-160, а також обман покупців та замовників (ст.225), одержання хабара (ст.368), постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали, постанови (ст.375), одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст.354), викрадення наркотичних засобів (ст.308), зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем (ст.423) та ін. Такий висновок ґрунтується на вивченні сутності і змісту злочинної дії, яка є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину. Аналіз її та інших об’єктивних і суб’єктивних ознак складу, з якими зловживання довірою знаходиться в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності, дозволяє нам у кожному конкретному випадку знайти особливості операціональної своєрідності вчиненого суспільно небезпечного діяння, що характеризують розглядуваний спосіб учинення злочину.

Так, вивчення зазначених ознак складу конкретного злочину, чиненого шляхом зловживання довірою, дозволяє дійти висновку, що вчинення кожного із зазначених  злочинів стає можливим у зв’язку з певним правовим статусом (становищем) винної у вчиненні злочину особи, здійснюваною нею соціальною роллю (службове, професійне становище, трудова функція, становище опікуна (піклувальника), становище, зумовлене угодою, договором, дорученням тощо), які зумовлені відносинами довіри. Дії винного поєднані з використанням відносин довіри, наданих на їх підставі повноважень. Використання повноважень з метою, що не відповідає (всупереч) волі довірителя, визначає і спосіб учинення злочину – зловживання довірою. Причому суспільно небезпечне діяння в цих складах з огляду на їх об’єктивні й суб’єктивні ознаки не може бути вчинено ніяким іншим способом. Значить, незважаючи на те, що кримінальний закон не містить прямої вказівки на спосіб виконання відповідних суспільно небезпечних діянь, зловживання довірою є обов’язковою ознакою цих конкретних складів злочинів, тому що при тлумаченні кримінально-правових норм він однозначно випливає з їх змісту. Отже з’ясування особливостей закріплення зловживання довірою як обов’язкової ознаки складу злочину в нормах кримінального закону має важливе значення для правильної кваліфікації злочинів, учинених шляхом зловживання довірою.

У межах складу конкретного злочину зловживання довірою іноді виступає його альтернативною ознакою. Особливість таких злочинів полягає в тому, що вони можуть бути вчинені як шляхом використання цього способу, так і за допомогою діяння, операціональну сторону якого характеризує будь-який можливий спосіб учинення злочину. Кримінальний закон не містить прямої вказівки в цих складах на зловживання довірою, однак можливість учинення злочинної дії саме цим способом випливає зі змісту кримінально-правових норм (для прикладу: доведення до самогубства (ст.120), розголошення таємниці усиновлення (ст.168), примушування до вступу в статевий зв’язок (ст.154), самовільна зупинка поїзда (ст.283). У разі, якщо зловживання довірою виступає характеристикою виконавчої своєрідності вчиненого злочину, треба в кожному конкретному випадку з’ясувати зміст відносин довіри, відповідно до яких винний був наділений певним обсягом повноважень. Крім того, необхідно встановити той факт, що злочин було вчинено саме шляхом використання зазначених повноважень всупереч волі і на шкоду довірителю чи третім особам, що заподіяння шкоди суспільним відносинам, які знаходяться під охороною кримінального закону, прямо й безпосередньо пов’язано з володінням винним повноваженнями, наданими йому на підставі відносин довіри.

Це має значення не тільки для кваліфікації фактично вчиненого особою діяння, а й для визначення ступеня й характеру його суспільної небезпеки. Як вбачається, не обмежений законодавцем перелік способів учинення дозволяє судити про те, що зловживання довірою, у тому числі зумовлене службовим становищем особи, є одним зі способів учинення розглядуваних злочинів. У зв’язку з тим, що застосування даного способу зумовлює заподіяння шкоди самостійній групі суспільних відносин, охоронюваній кримінальним законом (нормальній діяльності державного, громадського апарату, апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм їх власності), можемо припустити висновок, що ці відносини передбачаються законодавцем як додатковий факультативний об’єкт злочину і відповідають у структурі складу альтернативному способу вчинення злочину – зловживанню довірою, зумовленому службовим становищем винного. Ушкодження двох об’єктів говорить про більший ступінь суспільної небезпеки злочину з альтернативними способами вчиненим шляхом зловживання довірою, порівняно з учиненим іншим способом (якому не відповідає самостійний додатковий об’єкт). На наш погляд, визначення (встановлення) подібним чином додаткового факультативного об’єкта свідчить про те, що дії винного цілком охоплюються ознаками зазначених складів і не вимагають додаткової кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини у сфері службової діяльності.

 У разі, якщо зловживання довірою виступає в  конкретному складі у виді його обов’язкової (альтернативної) ознаки, він впливає на ступінь суспільної небезпеки та її характер у фактично вчиненому злочині. У зв’язку з цим даний спосіб учинення злочину займає різне місце в рамках певного складу передбаченого в Особливій частині кримінального закону. В одних випадках, зловживання довірою є конститутивною ознакою основного (простого) [328, c. 134-156; 28, c. 109-166; 161, c. 42-43, 52-59] складу злочину. Він виконує, при цьому, роль однієї з ознак взаємозалежної їх системи, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне. Будучи включеним у зазначену систему ознак як виконавча (операціональна) характеристика злочинного діяння, , зловживання довірою разом з тим указує на характерні властивості та сутність злочину. Зловживання довірою в цих складах злочину виступає характеристикою типових соціальних властивостей злочину, що визначає характер і ступінь його суспільної небезпеки (наприклад: шахрайство (ст.190), заподіяння майнової шкоди шляхом зловживання довірою (ст.192), підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів (ст.158), примушування давати показання (ст.373), перевищення влади або службових повноважень (ст.365) та ін.).

В Особливій частині КК України міститься чимало норм, у яких зловживання довірою є ознакою складу злочину, що вказує на підвищену суспільну небезпеку діяння (операціональною характеристикою якого він є), порівняно з діянням, опису якого присвячена певна кримінально-правова норма, яка містить у собі ознаки основного (простого) складу злочину. Іншими словами, зловживання довірою може виступати конструктивною ознакою кваліфікованого складу злочину, вказуючи при цьому на його більш високий ступінь суспільної небезпеки. Це пояснюється тим, що застосування винним досліджуваного способу свідчить про досить високу ефективність злочинної дії для заподіяння шкоди об’єкту кримінально-правової охорони, досягнення поставлених винним злочинних цілей, а також тією обставиною, що винний використовує особливе становище, яке він займає в системі соціальних зв’язків завдяки встановленим з ним відносинами довіри, завдяки яким він набуває особливої соціальної ролі і обумовлених нею повноважень. Саме протиправне використання повноважень уможливлює вчинення діяння, що ушкоджує об’єкт кримінально-правової охорони. Шкода об’єкту може бути завдана більша і більш ефективно, ніж у результаті вчинення діяння, передбаченого основним складом злочину (наприклад: втручання в діяльність судових органів з використанням службового становища (ст.376 ч.2), втручання в діяльність працівника правоохоронного органа, вчинене з використанням свого службового становища (ст.343 ч.2). Крім того, одержуючи від довірителя певний обсяг повноважень і спрямовуючи свою діяльність на їх використання всупереч волі довірителя, у тому випадку, якщо законна діяльність особи відповідно до відносин довіри утворює собою елемент структури суспільних відносин (соціальний зв’язок) охоронюваних кримінальним законом, винний заподіює шкоду декільком об’єктам (основному й додатковому). Основним об’єктом виступатимуть ті суспільні відносини, на заподіяння шкоди яким спрямовано злочинне діяння, а додатковим – суспільні відносини, у сфері яких винний виконував свою діяльність пов’язану з використанням відповідних повноважень, наданих на підставі відносин довіри довірителем (наприклад, кваліфікуючою ознакою більш небезпечного складу виступає зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, а додатковим об’єктом злочину в такому разі є нормальна діяльність державного, громадського апарату, апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм їх власності: порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, вчинене службовою особою (частини 2 і 3 ст.161), порушення службовою особою законодавства про референдум (частини 2 і 3 ст.160).

Існують випадки, коли ознакою, яка вказує на підвищену суспільну небезпеку кваліфікованого складу злочину, виступає один з видів зловживання довірою як способу вчинення злочину, у той час як ознакою основного (простого) складу є інший його вид. Приміром, залежно від характеру  повноважень, наданих особі, зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, виступає конститутивною ознакою більш суспільно небезпечного складу, ніж зловживання довірою, зумовлене професійним становищем особи, її трудовою функцією, або зловживання довірою, зумовлене фактичними відносинами довіри (приміром, викрадення наркотичних засобів і психотропних речовин шляхом зловживання особою своїм службовим становищем (ч.2 ст.308), викрадення прекурсорів шляхом зловживання особою своїм службовим становищем (ч.2 ст.312).

  Як уже зазначалося, зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, залежно від обсягу повноважень наданих винному може бути поділено на: а) просте зловживання довірою, б) зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, яка займає відповідальне становище, в) зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, яка займає особливо відповідальне становище. Стосовно ст.368 КК (“Одержання хабара”) просте зловживання довірою є обов’язковою ознакою основного складу злочину, передбаченого ч.1 ст.368, яка вказує як на операціональну сутність діянь, що відповідають ознакам зазначеного складу, так і на їх типові соціальні властивості, які визначають характер і ступінь суспільної небезпеки злочину. Зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, яка займає відповідальне становище, і зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, яка займає особливо відповідальне становище, є кваліфікуючими обставинами. У випадку, якщо ці види зловживання довірою утворюють виконавчу сутність фактично вчинених діянь, має місце кваліфікований та особливо кваліфікований (відповідно) склад злочину, передбачений частинами 2 і 3 ст. 368 КК. На сьогодні ця стаття не єдина у кримінальному законі, у якій види зловживання довірою, зумовленого службовим становищем повірника залежно від обсягу наданих йому повноважень виступає ознакою як основного складу злочину, так і кваліфікованих складів, забезпечуючи при цьому точне й чітке відбиття характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, а також обґрунтовану на підставі цього диференціацію кримінальної відповідальності (див., наприклад: статті 382 КК – “Невиконання судового рішення”, 364 – “Зловживання владою або службовим становищем”, 370 – “Провокація хабара”).

Зазначені види зловживання довірою використовуються законодавцем як конститутивні ознаки більш суспільно небезпечного злочину й у тому випадку, коли зловживання довірою не є ознакою основного (простого) складу злочину (ч.3 ст.109 КК – “Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”, ч.2 ст.110 – “Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України”).

Подібний підхід до вирішення досліджуваної проблеми є цілком обґрунтованим і повинен бути застосований при конструюванні кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за загальні службові злочини (статті 365, 366 КК), а також кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за деякі спеціальні види службових злочинів (статті КК 157-161, 170, 171, 328, 376, 397, 423, 424, 436, 442).

У випадку вчинення суспільно небезпечного діяння, операціональну сторону якого характеризує один із названих видів зловживання довірою, це сприятиме як більш точному визначенню суспільної небезпеки вчиненого, так і обґрунтованій диференціації кримінальної відповідальності.

Для вказівки на зловживання довірою як спосіб учинення злочину в диспозиції конкретної кримінально-правової норми, законодавець вдається або до вживання понять, які характеризуються чітким і точним змістом, які мають строго визначене значення (наприклад, “шляхом зловживання довірою” у статтях КК: 173 “Грубе порушення угоди про працю”, 190 “Шахрайство”, 192 “Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою”), або ж у такий спосіб описує склад злочину в диспозиції кримінально-правової норми Особливої частини КК, що застосування прийомів тлумачення і правил логіки забезпечує однозначне судження про наявність зловживання довірою як конститутивної, альтернативної чи факультативної ознаки складу, яка характеризує операціональну своєрідність злочинного діяння.

Однак у будь-якому разі застосування кримінально-правових норм, що містять у собі вказівку на зловживання довірою, повинно обов’язково супроводжуватися з’ясуванням підстав існування відносин довіри, юридичної чинності документів, які становлять їх підставу, специфіки наданих повірникові повноважень і покладених на нього обов’язків, виконуваних ним функцій, обсягу наданих повноважень і характеру компетенції повірника (службової особи). У кожному конкретному випадку це має значення для кваліфікації і визначення ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину. Подібні за іншими об’єктивними й суб’єктивними ознаками діяння, залежно від того, зловживання довірою якого виду застосував винний як спосіб учинення злочину, завдають шкоди різним об’єктам кримінально-правової охорони і виступають ознаками об’єктивної сторони різних злочинів, а отже, мають різний ступінь і характер суспільної небезпеки (приміром, одержання хабара (ст.368) і одержання незаконної винагороди працівником державної установи або організації (ст.354).

Зловживання довірою, як спосіб учинення злочину, в структурі складу злочину завжди є ознакою об’єктивної сторони. Він нерозривно пов’язаний із суспільно небезпечною дією, виступає однією із істотних її ознак. Диспозиції статей Особливої частини КК містять його опис як “специфічної для цього складу” [162, c. 117] ознаки злочину і як спосіб характеризує виконавчу, операціональну сторону діяння, показує відмінність від інших дій, конкретизує дію і додає їй якісної певності. Він утворює, як правило, внутрішній зміст діяння.

Іманентно властивою злочинній дії, обов’язковою ознакою складу конкретного злочину може виступати: а) зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, яка є представником влади, приміром в статтях: 109 ч.3 КК (Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), 110 ч.2 (Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України), 158 (Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів…), 371 (Завідомо незаконні затримання, привід або арешт), 372 (Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності), 373 (Примушування давати показання), 374 (Порушення права на захист), 375 (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку...); б) зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи (яка є представником влади, так і не є представником влади), наприклад в статтях: 154 КК (Примушування до вступу в статевий зв’язок), 157 частини 2 і 3 (Перешкоджання здійсненню виборчого права), 159 (Порушення таємниці голосування), 160 частини 2 і 3 (Порушення законодавства про референдум), 161 частини 2 і 3 (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності…), 162 ч.2 (Порушення недоторканності житла), 172 (Грубе порушення законодавства про працю), 173 (Грубе порушення угоди про працю), 364 частини 2 і 3 (Зловживання владою або службовим становищем), 365 (Перевищення влади або службових повноважень), 366 (Службове підроблення), 368 (Одержання хабара), 370 (Провокація хабара), 382 (Невиконання судового рішення), 397 (Втручання в діяльність захисника чи представника особи) та ін.; в) зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, яка не є представником влади, наприклад в статтях: 327 КК (Заготівля, перероблення або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції), 254 (Безгосподарне використання земель), 250 (Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів), 253 (Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля), 236 (Порушення правил екологічної безпеки) та ін.; г) зловживання довірою, зумовлене становищем опікуна або піклувальника, наприклад в статтях: 167 КК (Зловживання опікунськими правами), 155 ч.2 (Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості), 156 ч.2 (Розбещення неповнолітніх); д) зловживання довірою, зумовлене професійним становищем особи, її трудовою функцією, приміром в статтях: 132 КК (Розголошення відомостей про проведення медичного огляду…), 141 (Порушення прав пацієнта), 142 (Незаконне проведення дослідів над людиною), 145 (Незаконне розголошення лікарської таємниці), 225 (Обман покупців і замовників) та ін.

 Зловживання довірою іноді виступає у виді окремої “допоміжної” додаткової дії стосовно основного діяння, яке є головною ознакою об’єктивної сторони злочину. Для прикладу, у статтях КК: 188, 191, 262, 308, 312, 313, 357, 362 – зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, або зловживання довірою, зумовлене професійним становищем особи, її трудовою функцією виступають способом заволодіння майном, наркотичними засобами, прекурсорами, психотропними речовинами, устаткуванням для їх виготовлення, вогнепальною зброєю, боєприпасами та іншими зазначеними законодавцем предметами злочину. Названі види зловживання довірою утворюють “допоміжну” дію, якщо виступають способом вчинення таких злочинів як, втручання в діяльність державного діяча (ст.344), втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст.343), самовільна зупинка поїзда (ст.283). Одержання хабара, сполучене з вимаганням (ч.2 ст.368), і одержання незаконної винагороди шляхом вимагання (ст.354) з операціональної сторони характеризує зловживання довірою, зумовлене службовим становищем і зловживання довірою, зумовлене професійним становищем особи, її трудовою функцією, відповідно, у вигляді “допоміжної” дії, яка і виступає способом учинення злочину.

У вигляді дії “допоміжного” характеру виступає в складі злочину як ознака діяння (спосіб) і зловживання довірою, зумовлене договором, дорученням, угодою тощо і зловживання довірою, зумовлене фактичними відносинами довіри (статті 190, 192, 262, 308, 312, 313, 357, 362 КК). Зловживання довірою зазначених видів у перерахованих злочинах виступає способом учинення злочину, утворюючи, при цьому, зміст “допоміжної” дії. Будучи притаманним дії “допоміжного” характеру, зловживання довірою складає собою операціональну сторону основного діяння, оскільки акти поведінки, у яких виражається зловживання довірою, забезпечують можливість його вчинення. Акти поведінки, які містять ознаки зловживання довірою, у цих випадках передують вчиненню основного діяння. Зловживання довірою утворює складову частину об’єктивної сторони, складає з основним діянням нерозривну та взаємопов’язану єдність, різновид складної дії.

Зловживання довірою, зумовлене службовим становищем, спеціального характеру використовується законодавцем для виділення спеціальних норм і є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складів злочинів, що передбачають відповідальність за спеціальні види зловживання владою або службовим становищем (статті 120, 145, 154, 157-160, 168 ч.2, 371-375 та ін).

 Будучи додатковою “допоміжною” дією, зловживання довірою відповідає іноді ознакам самостійного злочину, передбаченого конкретною статтею Кримінального кодексу. Зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, в деяких злочинах утворює внутрішній зміст дії “допоміжного” характеру і в той же час внутрішньо властиве діянню, якому притаманні ознаки самостійного складу злочину (ст.364 КК – “Зловживання владою або службовим становищем”). Наприклад, у статтях 188, 191, 262, 308, 312, 313, 357, 362 КК – одним зі способів заволодіння предметами злочину є зловживання довірою. У цих складах воно може виражатись у зловживанні довірою, зумовленому службовим становищем винного. Зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, є прийомом посягання на основний об’єкт (відносини власності, суспільну безпеку, здоров’я населення і тощо) і як спосіб учинення злочину заподіює шкоду додатковому об’єкту (нормальній діяльності державного, громадського апарату, апарату управління підприємств, установ, організацій). Зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, яка не є представником влади, як “окрема” дія характеризує собою якісну своєрідність виконання грубого порушення угоди про працю (ст.173 КК). Зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи, яка є представником влади, виступає характеристикою операціонального аспекту, допоміжною дією при вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.109 КК (дії спрямовані на ... захоплення державної влади) і ч.2 ст.110 КК (посягання на ... недоторканність України). Зловживання довірою у виді “окремої” допоміжної дії є конститутивною ознакою цих складів злочинів. Встановлення цієї ознаки є обов’язковим для настання кримінальної відповідальності, оскільки вона виступає необхідною умовою вчинення основної дії, яка є ознакою об’єктивної сторони. Очевидно, що “окремість” зловживання довірою досить умовна. 

Подібна взаємодія зловживання довірою, зумовленого службовим становищем, як способу вчинення злочину й основного діяння, на нашу думку, є однією з підстав вирізнення в теорії кримінального права так званих “складених” злочинів, які виступають особливою формою закріплення в законі способу вчинення злочину. Це злочини, які складаються з декількох різнорідних дій, кожна з яких окремо містить в собі склад самостійного злочину, але в силу внутрішньої єдності вони розглядаються як один злочин [97; 240]. Тут має місце закріплення в законі складної дії, яка складається з двох або більш нерозривно зв’язаних дій, одна з яких виконує функцію способу вчинення злочину. Таким чином, складений злочин – аж ніяк не плід довільного розсуду законодавця, а відбиття і юридичне закріплення в законі суспільно небезпечних посягань, сполучення й органічна єдність яких в одному акті злочинної поведінки мають характер стійкої повторюваності, суспільно шкідливої закономірності [188, c. 91-92]. На наш погляд, в доктрині кримінального права обґрунтовано відзначається, що складені злочини є особливим випадком врахованої законом сукупності злочинів [54, c. 5; 188, c. 92]. Їх відносять до злочинів із двома об’єктами і за цією ознакою проводять їх відмежування, зокрема, від простих однооб’єктних злочинів [242, c. 24]. Отже, складені злочини за загальним правилом становлять підвищену суспільну небезпеку. Винний учинює не одне, а два або більше суспільно небезпечних діянь, визнаних злочинами, при цьому шкода заподіюється не одному, а двом чи більше об’єктам кримінально-правової охорони. Конструкція складеного злочину, як відзначає Ю.І.Ляпунов, дає можливість точніше врахувати сукупний ступінь суспільної небезпеки і виразити її в санкції кримінально-правової норми [183, c. 48]. Специфіка конструкції складу, об’єктивних і суб’єктивних ознак цих злочинів обумовлює й особливості кваліфікації цих посягань, вирішення питання про наявність у кожному конкретному випадку одиничного злочину чи їх сукупності.

Однак не всі складні дії, до структури яких входить як допоміжне діяння зловживання довірою, є складеними злочинами. Основною умовою існування складеного злочину є заподіяння шкоди додатковому об’єкту, якому у структурі складної дії відповідає спосіб учинення злочину. Таким способом виступає – зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи (та його різновиди).

У зв’язку з цим, приміром, не утворює собою складеного злочину одержання хабара, поєднане з його вимаганням (ч.2 ст.368 КК). Під останнім закон розуміє “вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або не вчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів” (п.4 прим. до ст.368 КК), тому не важко зробити висновок, що ця вимога обумовлена статусом службової особи і є проявом неналежного, протиправного використання наданих їй повноважень. Зловживання довірою утворює виконавчу сутність такого вимагання і виступає допоміжною дією, необхідною умовою одержання хабара. Вимагання й одержання хабара становлять допоміжну й основну дії, утворюючи разом нерозривно зв’язану складну дію. Однак як спосіб вчинення злочину зловживання довірою, зумовлене службовим становищем повірника, внутрішньо притаманне і основній дії. І “основна”, і “допоміжна” дія, утворюють складну структуру актів поведінки, змістом якої є неправомірне використання влади або службового становища, наданих у зв’язку з останнім повноважень, всупереч інтересам служби. І основна, і допоміжна дія заподіюють шкоду тим же самим об’єктам. Як видиться, сукупною характеристикою суспільної небезпеки тут виступає кількість не ушкоджених об’єктів кримінально-правової охорони, а вчинених дій, якісною утворюючою яких виступає зловживання довірою. Ступінь ушкодження об’єкта в результаті подібного використання наданих повноважень значно вищий. У такому разі можемо стверджувати що в даному випадку ми маємо справу зі складним складом злочину з двома діями [327, c. 97-117].

Якщо зловживання довірою утворює собою додаткову допоміжну дію, яка в нормах Особливої частини КК не передбачена як самостійний злочин, то неможливо вести мову й про складений злочин. Якщо складна дія, складається з основної і допоміжної дії (зловживання довірою як способу вчинення злочину), яка не передбачена як самостійний злочин кримінальним законом і якій не відповідає самостійний додатковий об’єкт у структурі складу складного злочину, то має місце специфічне закріплення зловживання довірою як обов’язкової ознаки складу злочину без використання законодавчої (правової) структури складеного злочину. Наприклад, у ст.190 КК (Шахрайство) – зловживання довірою, зумовлене фактичними відносинами довіри, є прийомом шахрайського заволодіння майном. При цьому норми Особливої частини кримінального закону не передбачають спеціальної кримінальної відповідальності за зловживання довірою, що виступає способом учинення цього злочину, так само як не передбачено кримінальну відповідальність за зловживання довірою, (а) зумовлене професійним становищем особи, її трудовою функцією, (б) зумовлене договором, дорученням, угодою тощо. Зловживання довірою, зумовлене становищем опікуна або піклувальника, навпаки, виділяється законодавцем як зміст самостійного злочину (ст.167 КК). Однак як структурна ознака складної дії, що посягає на властивий йому додатковий об’єкт і забезпечуючу собою операціональну сторону виконання основного діяння, даний вид зловживання довірою не використовується. У складах, останній виступає способом учинення злочину, характеризує його виконавчу своєрідність й утворює внутрішній зміст злочинної дії. (ч.2 ст.155 і ч.2 ст.156 КК).

 

У Кримінальному кодексі не міститься загального поняття “зловживання довірою як спосіб учинення злочину”, яке відображало б його зміст і сутність. Немає єдності і в поглядах на цю проблему ні в науці кримінального права, ні в правозастосовчій сфері. Подібне становище, на наш погляд, істотно утруднює правильне (ідентичне) застосування кримінального закону в практичній діяльності при кваліфікації фактично вчинених діянь і визначенні ступеня і характеру їх суспільної небезпеки. Як показало вибіркове анкетування працівників правоохоронних органів, суддів, переважна більшість із тих (близько 38 % респондентів), хто визначає зловживання довірою як самостійний спосіб учинення злочину, проте, розкриваючи його зміст і сутність, фактично ототожнює його з обманом у намірах (30 % опитаних). Слід зазначити, що респонденти, які вважають, що зловживання довірою – це один із видів обману склали близько 62 % від загальної кількості опитаних. Тому для єдиного розуміння досліджуваного способу вчинення злочину і правильного застосування на практиці кримінального закону при кваліфікації злочинів доцільно, на наш погляд, внести доповнення до КК України, помістивши в ньому визначення загального поняття зловживання довірою як способу вчинення злочину. Для цього, вважаємо доцільним ввести у КК спеціальний розділ, де містилися б законодавчі визначення тих понять (наприклад, загальне поняття способу вчинення злочину, поняття видових способів вчинення злочину), які використовує законодавець, але які неоднозначно тлумачаться як у теорії, так і на практиці.

 

 

17