yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->2.2. Зловживання довірою в структурі елементів та ознак складу злочину

Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину поняття і кримінально-правове значення

2.2. Зловживання довірою в структурі елементів та ознак складу злочину

 

У попередніх розділах зловживання довірою як спосіб учинення злочину розглядався як би поза межами складу злочину, ізольовано від нього. Разом з тим спосіб учинення злочину, будучи ознакою об’єктивної сторони, не існує сам по собі, а тільки у взаємозв’язку з іншими елементами й ознаками складу злочину. Останній, як відомо, є юридичною підставою кваліфікації злочину [153, c. 75], являє собою чітку систему встановлених законом юридичних ознак, що визначають діяння як злочин [27, c. 30], відображаючи при цьому характерні зв’язки утворюючих його елементів. Кожен з елементів складу знаходиться в нерозривному взаємозв’язку і взаємозумовленості з іншими його елементами. Тому важливо з’ясувати місце зловживання довірою в структурі складу злочину, встановити його співвідношення і взаємозалежність з іншими ознаками й елементами складу злочину. Це має значення для більш повного вивчення зловживання довірою як ознаки складу, дозволить глибше і всебічніше розкрити його характеристику, встановити особливості закріплення цього способу вчинення злочину в нормах кримінального закону, вирішити питання кваліфікації злочинів, чинених шляхом зловживання довірою, провести відмежування від суміжних злочинів, а також з’ясувати низку проблемних питань застосування покарання за них.

Особливо важливим є співвідношення об’єкта злочину і способу його вчинення, у тому числі й зловживання довірою, що виступає об’єктом дослідження даної роботи. Як відомо, об’єкт злочину визначає всю систему його об’єктивних і суб’єктивних ознак. У вирішальній мірі об’єкт визначає і спосіб учинення злочину. Наприклад, посягання на життя людини  і її здоров’я (статті 115-121 КК) як об’єкт кримінально-правової охорони припускає відповідний спосіб учинення злочину – фізичне насильство.  У такій же мірі об’єкт визначає і зловживання довірою як спосіб учинення злочину. Але для з’ясування цих обставин необхідно визначитися насамперед із трактуванням самого об’єкта.

Кожен злочин завжди є посяганням на певний об’єкт. Злочину, який ні на що не посягає, у природі не існує [109, c. 77; 328, c. 174]. Зміст об’єкта злочину та його структура розкривають сутність охоронюваного блага, сприяють уточненню меж дії кримінально-правової норми, розмежуванню злочинного від незлочинного в поведінці особи, правильної кваліфікації вчиненого діяння.

Найбільш поширеною є точка зору, відповідно до якої об’єкт розглядається як визначені кримінальним законом суспільні відносини [19, c. 30; 240, c. 132; 313, c. 14 та ін.]. Таке розуміння об’єкта послідовно проводиться як у науковій, так і в навчальній літературі з кримінального права. Проте традиційно відзначається, що питання, пов’язане з об’єктом, є одним із найскладніших і найважливіших у теорії кримінального права, що, у свою чергу, зумовило появу різноманіття концепцій щодо сутності об’єкта злочинного посягання [50, c. 26-62]. Відзначається, зокрема, необхідність різного тлумачення характеристики об’єкта в Загальній і в Особливій частині кримінального права [207, c. 156-164]. Існують також своєрідні підходи до вирішення проблеми щодо визначення об’єкту, які полягають у заміні категорії суспільних відносин або у використанні поряд з нею понять “благо”, “цінність” [138, c. 70; 207, c. 147; 354, c. 75-78], “інтерес” [169, c. 202].

Фундаментальне положення про те, що суспільні відносини мають загальний характер, і що будь-яка соціальна діяльність, яка тягне за собою виникнення і функціонування соціальних зв’язків,  не здійснюється поза ними [232, c. 12-13], на наш погляд, служить підставою для аргументованого висновку, що об’єктом злочину необхідно розглядати саме суспільні відносини. Ця концепція послідовно аргументується низкою досліджень, присвячених цій проблемі [129; 313 та ін.]. Оскільки більш глибоке дослідження об’єкта злочину не є завданням даного дослідження, надалі будемо виходити з розуміння об’єкта саме як суспільних відносин. На нашу думку, визначення об’єктом “благ”, “цінностей” відбиває лише окремі структурні елементи суспільних відносин. Використовувана для цього категорія “інтерес” у кримінально-правовому значенні виступає способом визначення конкретних відносин як об’єкта злочину [Див.: 314, c. 71].     

Шкода, збиток охоронюваному кримінальним законом об’єкту можуть бути заподіяні не будь-якими, а тільки певними діями, характер яких обумовлено властивостями самого об’єкта [214, c. 71; 223, c. 15]. На зв’язок об’єкта посягання з діянням в доктрині звертали увагу неодноразово. Зокрема вказували, що “необхідно розкрити органічний зв’язок … діяння з об’єктом посягання. Тільки так можливо правильно визначити соціальну властивість учиненого злочину і правильно його кваліфікувати: законодавець, формулюючи об’єктивні ознаки злочинного діяння, виходить головним чином з об’єкта, зв’язуючи воєдино суспільно небезпечні властивості діяння, виражені в його фактичних ознаках, і ці останні з об’єктом посягання” [160, c. 74]. Існування способу вчинення злочину як ознаки його складу нерозривно пов’язано з діянням, що посягає на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини. Саме об’єкт визначає ознаки і зміст, як діяння, так і способу вчинення злочину в рамках складу. Б.С. Никифоров справедливо зауважує, що “через характер об’єкта шкода йому може бути заподіяна тільки певним способом” [214, c. 137]. Подібний взаємозв’язок способу вчинення злочину з характером об’єкта, на який здійснюється посягання, відзначав і В.М. Кудрявцев, – “посягання на деякі суспільні відносини може бути вчинено лише обмеженим колом способів” [158, c. 178]. Спосіб виступає як операціональна утворююча, виконавча сутність злочинного діяння, що заподіює або ставить у небезпеку заподіяння істотної шкоди охоронюваним у кримінально-правовому порядку суспільним відносинам. І якщо вивчення сутності злочинного діяння дозволяє відповісти на запитання “що було зроблено”, то дослідження способу вчинення конкретного злочину дозволяє визначити, як, яким чином було ушкоджено об’єкт.

При визначенні об’єкта як суспільних відносин істотний інтерес з позиції нашого дослідження викликає його структура, яка, як відомо, утворює собою цілісну систему взаємозалежних елементів, що її складають: суб’єктів відносин – держава, організації, юридичні особи, групи людей та окремих громадян; предмети суспільних відносин – усе те, з приводу чого й у зв’язку з чим існують відносини, різні матеріальні й нематеріальні блага; соціальний зв’язок між суб’єктами суспільних відносин,  який є певним видом людської діяльності [62, c. 47; 314, c. 59]. Саме структура об’єкта дозволяє з’ясувати механізм заподіяння йому шкоди, який полягає в тому, що злочин, посягаючи хоча б на один елемент суспільних відносин, тим самим руйнує всі відносини в цілому [19, c. 31]. Елементи об’єкта, які зазнають злочинного впливу, як справедливо відзначає М.І. Панов, здійснюють опосередкований зворотний вплив на характер здійснюваного злочинного діяння, а також указують на ті засоби й методи, які використовує особа для його вчинення, тобто на спосіб учинення злочину [228, c. 55-56].

Соціальний зв’язок між суб’єктами суспільних відносин, змістом якого є відносини довіри, визначає характер способу вчинення злочину. Взаємодія суб’єктів відносин довіри, що полягає в реалізації й виконанні взаємних прав та обов’язків, для досягнення й забезпечення своїх інтересів (та інтересів третіх осіб), утворює собою соціальний зв’язок як структурний елемент суспільних відносин. Видова своєрідність останніх, де взаємодіють суб’єкти відносин довіри, визначає й соціальні ознаки, що їх характеризують. Суспільні відносини виникають і існують за допомогою виконання суб’єктами соціально значимої діяльності, яка зумовлює нормальне їх функціонування. Суспільні відносини, у свою чергу, визначають межі й обсяги соціальної діяльності суб’єкта. У злочинах, чинених шляхом зловживання довірою, повірник одержує для використання відповідний відносинам довіри обсяг повноважень і наділяється у зв’язку з цим обов’язками по їх виконанню. Змістом соціальної діяльності суб’єкта є належне застосування своїх повноважень для реалізації інтересів довірителя і пов’язаних з ними інтересів третіх осіб. Подібна діяльність особи, наділеної довірою, забезпечує соціальну взаємодію суб’єктів суспільних відносин з приводу тих чи інших благ, виступає ланкою в ланцюзі такої взаємодії. Повірник, використовуючи свої соціальні ознаки, зумовлені сукупністю наданих йому повноважень для забезпечення нормального функціонування певного виду суспільних відносин, до структури елементів якого він                                                                                                                 включений, здатен шляхом використання наявних у нього прав та обов’язків зруйнувати, заподіяти шкоду об’єкту на шкоду інтересам довірителя. Найчастіше поряд з інтересами останнього шкода заподіюється і третім особам, оскільки частину своїх повноважень той передає повірникові з метою забезпечення і реалізації інтересів цих осіб. Подібний зв’язок зловживання довірою як способу вчинення злочину просліджується на рівні загального, родового й безпосереднього об’єкта.

У кримінальному праві домінуючою є точка зору, відповідно до якої об’єкти злочину класифікуються “по вертикалі” в такий спосіб: а) загальний, б) родовий (видовий – як самостійна група суспільних відносин у рамках родового об’єкта, на яку посягає декілька злочинів, передбачених одним розділом кримінального закону), в) безпосередній [168, т. 2, c. 124-126; 207, c. 163; 292, c. 111-118]. Пропонуються й інші види класифікації об’єкта злочину “по вертикалі” [128, c. 74].

Загальним об’єктом злочину зазвичай визнають усю сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Під родовим прийнято розуміти певне коло тотожних або однорідних за своєю соціально-політичною чи економічною сутністю суспільних відносин, що охороняються в силу цього єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм [339, c. 100]. Родовим об’єктом, таким чином, охоплюється більш вузьке, конкретизоване коло охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин.

У зв’язку з подібним розмежуванням об’єктів цілком очевидний і різний їх взаємозв’язок з конкретним способом учинення злочину. Вважаємо, що вести мову про взаємозв’язок і взаємозалежність зловживання довірою та загального і родового об’єктів можливо до деякої міри умовно. Значення загального й родового об’єктів полягає у визначенні природи й сутності злочинів, відмежування від незлочинних суспільно небезпечних діянь і дозволяє здійснити класифікацію всіх злочинів і кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за їх учинення. З’ясування родового об’єкта дає можливість, крім того, накреслити характер і значення поєднуваних ним суспільних відносин для інтересів держави й суспільства, що, у свою чергу, дозволяє визначити характер і ступінь суспільної небезпеки злочинних посягань на них. Тому, співвідношення способу і загального, родового об’єкта “може аналізуватися головним чином у плані встановлення детермінуючого впливу названих об’єктів на спосіб учинення злочину” [227, c. 196].

Інший характер має взаємодія зловживання довірою з безпосереднім об’єктом злочину, під яким прийнято розуміти конкретні суспільні відносини, поставлені законодавцем під охорону кримінального закону, яким заподіюється шкода діянням, яке містить ознаки цього складу злочину [339, c. 101]. Саме безпосередній об’єкт відіграє важливу роль у з’ясуванні характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, в окресленні соціальних і фактичних ознак діяння, передбаченого конкретним складом у кримінальному законі як злочин. Об’єкт у такому випадку зумовлює об’єктивні й суб’єктивні ознаки злочину, у тому числі і спосіб його вчинення. Спосіб, у свою чергу, дозволяє досліджувати особливості впливу цього злочинного діяння на об’єкт кримінально-правової охорони, механізм заподіяння йому шкоди. Учинення способом, зазначеним у кримінальному законі або однозначно випливаючим із його змісту шляхом тлумачення, діяння, передбаченого кримінальним законом як злочин, за загальним правилом свідчить про заподіяння шкоди певному безпосередньому об’єкту.

Зв’язок зловживання довірою як способу вчинення злочину і безпосереднього об’єкта не завжди однозначний і однотиповий. Однак будь-коли він має безпосередній характер, оскільки спосіб співвідноситься з об’єктом через діяння, яке є ознакою об’єктивної сторони і виконання якого він забезпечує. У випадку, якщо зловживання довірою входить до змісту злочинного діяння і внутрішньо притаманне йому, виконання останнього цим способом одночасно означає й заподіяння шкоди об’єкту. Прикладом можуть служити склади злочинів, що містяться у статтях 364 “Зловживання владою або службовим становищем”, 365 “Перевищення влади або службових повноважень”, 366 “Службове підроблення”, 167 “Зловживання опікунськими правами” та ін.

Зловживання довірою у названих злочинах характеризує злочинне діяння з точки зору порядку вчинення певної сукупності актів поведінки, прийомів, застосовуваних при його здійсненні, додає йому виконавчу визначеність. Зловживання довірою виступає у вигляді істотної ознаки дії, вказує на операціональну своєрідність її виконання, утворює собою зміст злочинного діяння.

Однак зловживання довірою як спосіб учинення злочину може виступати й у вигляді окремої дії “допоміжного” характеру, що забезпечує виконання основного злочинного діяння, яке є ознакою складу. У цьому випадку зловживання довірою дещо інакше взаємодіє з об’єктом. Воно лише створює необхідні умови, тобто реальну можливість заподіяння шкоди об’єкту основною дією (бездіяльністю), що входить у структури складної дії як ознаки об’єктивної сторони злочину. Зв’язок зловживання довірою і дії має взаємозалежний, нерозривний характер. Взаємодія способу й об’єкта злочину тут опосередковується через дію, виконання якої він забезпечує і з якою знаходиться в нерозривному зв’язку. Наприклад, зловживання довірою потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, виступає необхідною умовою для заволодіння чужим майном і заподіяння шкоди відносинам власності (ст.190); викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст.308); викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст.312) та ін.

У деяких складах злочинів зв’язок зловживання довірою як способу їх вчинення і об’єкта має більш складний характер. Це склади, у яких зловживання довірою є способом учинення багатооб’єктних (поліоб’єктних) злочинів, у яких виділяють на рівні безпосереднього об’єкта основний і додатковий (обов’язковий або факультативний) об’єкти [339, c. 103; 366, c. 211-216]. Заподіяння збитку відразу декільком безпосереднім об’єктам за загальним правилом свідчить про більш високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого, істотно впливає на кваліфікацію. Значення кожного з безпосередніх об’єктів у межах одного складу злочину не однакове.

Основним безпосереднім об’єктом прийнято називати найбільш важливий, який у вирішальній мірі визначає суспільну небезпеку цього злочину, структуру відповідного складу та його місце в системі Особливої частини Кримінального кодексу [155, c.64-65]. Цей об’єкт є визначальним як при з’ясуванні місця кримінально-правової норми в системі Особливої частини КК, так і для кваліфікації вчиненого. Це ті суспільні відносини, які законодавець у першу чергу мав намір поставити під охорону кримінального закону, які відображають основний зміст злочину. Додатковим безпосереднім об’єктом визнаються суспільні відносини, яким завжди заподіюється шкода або створюється погроза її заподіяння при здійсненні посягання на основний об’єкт.

Поряд з основним і додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктами виділяють і додатковий факультативний безпосередній об’єкт, під яким розуміють суспільні відносини, які при здійсненні цього злочину не обов’язково можуть ставитися під загрозу заподіяння шкоди [80, c. 43-44; 227, c. 200-201; 316, c. 74].

У зв’язку з різною роллю і значенням кожного з названих безпосередніх об’єктів у складі злочину, неоднаковий характер з ними має і взаємодія зловживання довірою як способу вчинення злочину.

Найцікавішим з погляду цього дослідження вбачається вияснення співвідношення додаткового об’єкта і зловживання довірою як способу вчинення злочину. Вивчення кримінально-правових норм, які містять у собі опис багатооб’єктних злочинів, дозволяє відзначити, що додатковий безпосередній об’єкт впливає на зловживання довірою. Він містить у собі інформацію про те, яким саме способом можливо заподіяти йому шкоду, а значить, зашкодити й основному безпосередньому об’єкту. Більше того, вказівка в кримінально-правовій нормі на конкретний додатковий об’єкт стосовно зловживання довірою означає, що жодним іншим способом учинити кримінально-каране діяння, яке заподіює шкоду основному об’єкту, неможливо. Якщо злочин крім основного безпосереднього  заподіює шкоду й додатковому безпосередньому об’єкту, то зловживання довірою як спосіб учинення злочину виступає, як правило, у вигляді операціонального змісту внутрішньо притаманного “допоміжній” дії, яка завдаючи шкоди додатковому об’єкту, сприяє ушкодженню основного. Ушкодження додаткового об’єкта в результаті вчинення “допоміжної” дії (зловживання довірою) є необхідною умовою заподіяння шкоди основному об’єкту. Прикладом може служити заволодіння службовою особою чужим майном, шляхом зловживання службовим становищем (ст.191 КК). Використання наданих довірителем повноважень службовою особою всупереч інтересам служби (зловживання довірою, яке забезпечує заподіяння шкоди додатковому об’єкту – нормальній діяльності державного, громадського апарата, апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності) є способом заподіяння шкоди основному безпосередньому об’єкту – суспільним відносинам у сфері охорони державної, приватної й колективної власності.

Цей та інші склади характеризують випадки, коли зловживання довірою виступає у вигляді “окремої допоміжної” дії, якій у структурі поліоб’єктного складу злочину відповідає самостійний об’єкт. Подібна взаємодія характерна для так званих складених злочинів. Незважаючи на різні погляди на їх юридичну природу, що були висловлені в науковій літературі [17, c. 12; 97; 240; 388, c. 26], фактично можемо зробити висновок, що вони складаються з двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких передбачено в кримінальному законі як самостійний склад злочину і які співвідносяться між собою як форма прояву змісту злочинної поведінки та засіб для досягнення злочинної мети [Див.: 82, c. 20].

Свідченням подібного взаємозв’язку є наступні злочини, чинені шляхом зловживання довірою: заволодіння шляхом  зловживання службовим становищем наркотичними засобами, психотропними речовинами чи їх аналогами (ст.308); заволодіння шляхом зловживання службовим становищем прекурсорами (ст.312) та ін. І основний, і додатковий об’єкт, яким у зазначених прикладах є суспільні відносини, що забезпечують нормальну, правильну, правомірну діяльність окремих ланок державного, громадського апарату, апарату управління окремих організацій, установ, підприємств [118, гл. 1, с. 15], об’єднані актом злочинного посягання, що складається з “основної” і “допоміжної” дії, яка виступає у вигляді прийому вчинення “основного” діяння і містить у собі конститутивну ознаку – зловживання довірою як спосіб учинення злочину. Зв’язок з ушкодженим додатковим об’єктом для зловживання довірою опосередковано “допоміжною дією”. У свою чергу заподіяння шкоди додатковому об’єкту забезпечує можливість учинення посягання на основний об’єкт. Спираючись на це міркування, можемо констатувати наступний висновок: зловживання довірою взаємодіє і з основним об’єктом у злочинах даної групи, однак ця взаємодія опосередковується двома діяннями –“основним” і “допоміжним”, кожне з яких має ознаки самостійного складу злочину, але в силу внутрішньої єдності і взаємозумовленості вони передбачені законодавцем як єдиний злочин.

У зв’язку з викладеним, переконливим, на нашу думку, є висновок М.І. Панова, що додатковий об’єкт у сполученні з основним багато в чому визначає спосіб учинення злочину й зумовлює особливості закріплення його в кримінально-правовій нормі. Якщо додатковому (обов’язковому) об’єкту в структурі злочинного посягання відповідає певна (“самостійна”) дія, що є способом учинення злочину, то останній з необхідністю включається в норму КК як обов’язкова ознака складу злочину, що за загальним правилом знаходить вираження в побудові складених злочинів [227, c. 202-203].

Іноді семантичний аспект кримінально-правової норми, словесний опис законодавцем ознак складу злочину свідчить про його поліоб’єктну структуру. У деяких випадках законодавець передбачає додатковий факультативний об’єкт, якому відповідає такий спосіб учинення злочину, як зловживання довірою. Він не знаходить законодавчого семантичного закріплення в кримінально-правовій нормі, однак може бути встановлений у результаті її тлумачення. У злочинах як-то: примушування до вступу в статевий зв’язок (ст.154 КК), розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ч.2 ст.168), порушення правил екологічної безпеки (ст.236), забруднення або псування земель (ст.239), порушення правил охорони надр (ст.240), забруднення атмосферного повітря (ст.241), порушення правил охорони вод (ст.242), забруднення моря (частини 1, 2 ст.243), порушення законодавства про континентальний шельф України (ч.1 ст.244), порушення законодавства про захист рослин (ст.247), проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст.250), порушення ветеринарних правил (ст.251), умисне знищення або пошкодження територій взятих під охорону держави… (ст.252), безгосподарське використання земель (ст.254) та ін. – передбачається законодавцем необмежене коло суб’єктів злочину.

Суб’єктом цих злочинів може виступати особа, якій притаманні ознаки, зазначені в ч.1 ст.18 КК (“Суб’єкт злочину”), особа, яка володіє компетенцією службової особи, а також інша спеціально зобов’язана особа, яка не є службовою. Вважаємо, що у випадку вчинення зазначених злочинів службовою особою, шляхом зловживання наданими їй повноваженнями, додатковим факультативним об’єктом у перелічених злочинах виступають відносини, що забезпечують нормальну, правильну, правомірну діяльність окремих ланок державного, суспільного апарату, апарату управління окремих організацій, підприємств, установ незалежно від форм власності, оскільки їм, безумовно, заподіюватиметься шкода. Але оскільки даний об’єкт може ставитися, а може й не ставитися в небезпеку спричинення шкоди при здійсненні конкретних посягань, то відповідний йому спосіб – зловживання довірою, зумовлене службовим становищем особи,  включено законодавцем до диспозиції перелічених вище статей як альтернативна конститутивна ознака складу злочину. При цьому, якщо в поведінці винної особи вбачається ідеальна сукупність злочинів (ознаки перерахованих і службових посягань, передбачених в розділі “Злочини в сфері службової діяльності”), то дії винного кваліфікуються тільки по ознаках зазначених злочинів. Такий висновок узгоджується з поглядами інших авторів [Див.: 50, 479-480; 96, c. 54; 182, c. 68-69; 268, c. 17]. 

Зловживання довірою як спосіб учинення злочину знаходиться в тісному взаємозв’язку з додатковим об’єктом при посяганні на основний і тоді, коли він не складає “окремої допоміжної” дії в рамках об’єктивної сторони злочину. Утворюючи собою виконавчий зміст злочинної дії, зловживання довірою зумовлює заподіяння шкоди як основному, так і додатковому об’єкту. І в цьому випадку останній визначає механізм спричинення шкоди основному об’єкту. Прикладом подібної взаємодії служать склади наступних злочинів: неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст.158 КК); порушення таємниці голосування (ст.159); порушення законодавства про референдум (частини 2, 3 ст.160); порушення недоторканності житла вчинене службовою особою (ч.2 ст.162) та ін. Як основний безпосередній об’єкт законодавцем поставлені під охорону суспільні відносини, що забезпечують політичні та інші конституційні права громадян. Цілком очевидно, однак, що заподіяння шкоди основному об’єкту в даному випадку нерозривно пов’язано з ушкодженням додаткового, яким є суспільні відносини, які забезпечують нормальну, правильну, правомірну діяльність окремих ланок державного, громадського апарату, апарату управління окремих установ, організацій, підприємств. Ушкодження додаткового об’єкта виступає необхідною умовою заподіяння шкоди основному безпосередньому. Специфіка додаткового об’єкта визначає і спосіб злочинного посягання стосовно цих складів. Хоча спосіб прямо й не названо законодавцем у цих кримінально-правових нормах, але він однозначно випливає з їх змісту, а значить, є обов’язковою ознакою складів названих злочинів. Отже, слід констатувати, що ці злочини не можуть бути вчинені жодним іншим способом, крім зловживання довірою (якщо інший спосіб не передбачений як альтернативний).

Подібна залежність пояснюється нерозривним зв’язком суспільних відносин, на які здійснюється злочинне посягання і які утворюють у своїй сукупності основний і додатковий безпосередні об’єкти, а також особливостями, що становлять зміст зловживання довірою як способу злочину, застосування якого і тягне заподіяння шкоди вказаним об’єктам.

Негативний, руйнуючий вплив злочинного діяння на об’єкт у загальному вигляді можна умовно поділити на вплив “ззовні” і “зсередини”. У першому випадку, знищення, ушкодження одного чи декількох елементів суспільних відносин відбувається в результаті вчинення злочину особою, яка не входить до структури об’єкта. Спрямовуючи діяння на досягнення деякого бажаного результату, особа тим самим вторгається в царину функціонування відповідних суспільних відносин, охоронюваних в кримінально-правовому порядку. І якщо в результаті подібного вторгнення, здійсненого зазначеним у кримінальному законі способом, блокується, стає неможливою нормальна суспільно значима діяльність як зміст відносин, знищується, ушкоджується чи вилучається предмет, з приводу якого виникли й існують відносини, завдається шкода їх суб’єктам, носіям, ми можемо вести мову про заподіяння шкоди об’єкту. Прикладом такої взаємодії може служити злочин, передбачений ст. 190 КК (шахрайство), де способом учинення виступає обман, в результаті якого винний одержує можливість протиправно заволодіти чужим майном чи придбати право на нього.

Психічним і фізичним впливом на суб’єктів суспільних відносин, на думку М.Й. Коржанського, вичерпуються всі випадки вчинення злочину шляхом ушкодження об’єкта з боку його суб’єкта [128, c. 142]. Вважаємо, що дане твердження є цілком справедливим для характеристики зовнішнього (“ззовні”) механізму ушкодження об’єкта.

Ушкодження об’єкта кримінально-правової охорони шляхом зловживання довірою, також здійснюється з боку суб’єкта суспільних відносин. Однак, на наш погляд, шкода об’єкту завдається тільки “зсередини”, оскільки злочин вчинюється особою, яка виступає одним із суб’єктів суспільних відносин. Низка суспільних відносин у певних сферах, як-то: здійснення правосуддя; шлюбно-сімейних відносин і тих, що виникають на підставі певної залежності; діяльності підприємства торгівлі, побутового обслуговування, комунального господарства; здійсненні будівельних, гірських і інших робіт, пов’язаних з підвищеною небезпекою; діяльності залізничного, водного, повітряного й автомобільного транспорту; оборони країни; нормальної діяльності державного, громадського апарата та ін. – зумовлюють соціальні ознаки своїх суб’єктів, визначають межі й обсяги їх соціальної діяльності. Повірник є складовою частиною суб’єктного складу суспільних відносин. Змістом соціальної діяльності наділеної довірою особи є належне використання наданих повноважень для реалізації інтересів довірителя і пов’язаних з ними інтересів третіх осіб. Ця діяльність забезпечує соціальну взаємодію суб’єктів суспільних відносин. Саме використовуючи свої соціальні ознаки, зумовлені сукупністю наданих повноважень для забезпечення “життєдіяльності” суспільних відносин, “зсередини”, шляхом застосування наданих прав і обов’язків всупереч інтересам довірителя, руйнується об’єкт, заподіюється йому шкода. Об’єкт ушкоджується шляхом зловживання довірою насамперед внаслідок розриву соціального зв’язку, що призводить до знищення (пошкодження), вилучення предмета суспільних відносин, заподіяння шкоди їх суб’єктам (наприклад, при зловживанні опікунськими правами (ст.167 КК), порушенні таємниці голосування (ст.159), привласненні, розтраті майна або заволодінні ним шляхом зловживання службовим становищем (ст.191) тощо).

 

Зловживання довірою тісно пов’язано з предметом злочину, під яким прийнято розуміти будь-як речі матеріального світу, “явища об’єктивного світу (інформація, енергія і т.д.)” [251, c.10] з певними властивостями яких чинне кримінальне законодавство пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину [339, c. 92]. Зі змісту цього визначення випливає, що предметом злочину є тільки позначені законом матеріальні речі, явища об’єктивного світу, що мають відповідні властивості. Оскільки аналіз кримінального законодавства уможливлює умовивід про те, що до предмета злочину відносять речі, явища, включені у сферу людських потреб, то очевидним стає висновок про тісну взаємозалежність його із суспільними відносинами, які виступають об’єктом злочинного посягання. За загальним правилом предмет виступає статичним критерієм структури злочинного посягання. Саме соціальні властивості предметів злочину є тими обставинами, у зв’язку з якими, або шляхом впливу на які, чиняться злочини. Предмет злочину є ознакою, яка найчастіше використовується для визначення, “виявлення” об’єкта, з’ясування його змісту. Це пояснюється тим, що при протиправному впливі на них особа координує свої дії відповідно до їх особливостей [365, c. 76]. Це свідчить про те, що об’єктивні можливості впливу на предмет не є безмежними. Винний деякою мірою обмежений у своїх діях, а значить і в способах їх учинення.

Предмет злочину є самостійною ознакою складу злочину, однак іноді він може збігатися з предметом суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону. Цей збіг має місце в тому випадку, коли матеріальні предмети чи явища, що входять до структури об’єкту, наділяються законодавцем ще й ознаками предмета злочину, тобто, знаходять додаткове правове значення. У соціальних властивостях предметів, що належать до структури об’єкта злочину, виявляються ті суспільні відносини, які існують у зв’язку і з приводу зазначених предметів, з’ясовуються їх характер і зміст, наприклад, валютний виторг (ст.207 КК), відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст.330), майно (статті 190, 191), комерційна таємниця (ст.232), бюджетні кошти  (ст.210) і т.д. Досліджуючи таку закономірність, в остаточному підсумку ми прийдемо до встановлення взаємозв’язку зловживання довірою як способу вчинення зазначених злочинів і об’єкта. Будучи фактично одним з видів зв’язку зловживання довірою й об’єкта і не маючи в межах конкретних складів самостійного значення, зв’язок зловживання довірою і предмета злочину, включеного до структури суспільних відносин, сприяє, проте, більш глибокому з’ясуванню зв’язку способу й об’єкта, розумінню механізму заподіяння шкоди об’єкту. Зловживання довірою як спосіб учинення злочину завжди співвідноситься з предметом через злочинну дію, виконавчою характеристикою якого він є. Виконання злочинної дії шляхом зловживання довірою свідчить і про вплив певним чином на предмет злочину. Вплив, який полягає у знищенні, зміні, вилученні, заміні тощо і зміст якого визначено законодавцем у кримінальному законі, свідчить одночасно і про заподіяння шкоди об’єкту.

Трохи інший характер має взаємодія зловживання довірою і предмета злочину, не включеного до структури об’єкта. В усіх цих випадках предмет є передбаченою законодавцем обов’язковою і самостійною ознакою складу злочину. Але його неможливо розглядати окремо від об’єкта, бо він завжди присутній у відносинах, змінених злочином. Ці предмети у процесі вчинення злочину витісняють предмет суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, або заміщають його в об’єкті. Відбувається як би заміна одного предмета іншим, що й служить підставою для виникнення нових, актуальних відносин на місці зруйнованих правоохоронюваних [316, c. 39-40]. Зловживання довірою, утворюючи собою операціональну сторону злочинного діяння, за допомогою якого здійснюється вплив на предмет, розкриває у сполученні з особливостями предмета механізм ушкодження, заподіяння шкоди об’єкту. На відміну від предметів, включених до структури об’єкта, що, звичайно, обумовлено їх корисними властивостями чи господарсько-економічним призначенням, предмети матеріального світу, що стоять за рамками структури об’єкта, наділяються законодавцем особливим правовим режимом предмета злочину саме у зв’язку зі своїми шкідливими особливостями, використання яких здатно заподіяти шкоду об’єкту кримінально-правової охорони. Встановлення такого предмета сприяє як виявленню ушкоджених суспільних відносин, так і з’ясуванню характеру посягання і способу впливу на певний об’єкт. Наприклад, ст.366 КК – “Службове підроблення” – де предметом злочину є офіційні документи, яким властиві перелічені законодавцем негативні ознаки. Виготовлення таких документів за наявності об’єктивних і суб’єктивних ознак складу свідчить про завдання шкоди об’єкту кримінально-правової охорони й одночасно характеризує механізм його ушкодження. Крім того, у сполученні зі способом учинення цього злочину – зловживанням довірою, зумовленим службовим становищем особи, предмет допомагає повніше розкрити сутність і зміст злочинного посягання, його операціональну сторону. Прикладами можуть служити також злочини, описані у статтях 158 КК – “Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів...”; 160 ч.3 – “Порушення законодавства про референдум”; 222 – “Шахрайство з фінансовими ресурсами” та ін.

 

У структурі складу злочину спосіб завжди є ознакою об’єктивної сторони злочину. Звідси очевиден нерозривний зв’язок зловживання довірою з цим елементом складу злочину. Зловживання довірою належить безпосередньо суспільно небезпечному діянню, характеризує його з погляду порядку здійснюваних при його вчиненні актів поведінки, розкриває операціональну сторону вчиненого. У межах структури складу злочину зловживання довірою може по-різному співвідноситься з діянням. Спосіб виступає у вигляді суттєвої ознаки або основної дії, утворюючи її зміст і розкриваючи виконавчу своєрідність учиненого, або “додаткової допоміжної” дії стосовно основної, яка є ознакою об’єктивної сторони [228, c. 32-35]. Зловживання довірою, що виступає у вигляді ознаки допоміжної дії, також нерозривно пов’язано з основним діянням, є прийомом його вчинення. Учинення основної і додаткової дії зв’язано єдиним причинним зв’язком з суспільно небезпечними наслідками, що наступили. Виходячи з цього, зловживання до

 

19