yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину поняття і кримінально-правове значення

ВИСНОВКИ

 

 

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукових проблем щодо поняття “зловживання довірою як спосіб вчинення злочину” та його кримінально-правового значення. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи автору бачаться такі висновки:

1. Спосіб учинення злочину визначено як операціональну характеристику злочину (умисного й необережного) яка з погляду зовнішнього вираження являє собою систему  здійснюваних у визначеному порядку прийомів, методів скоєння злочинного діяння.

2. Зловживання довірою як спосіб учинення злочину (на рівні родового поняття про нього) – це використання наданих винному повноважень, зумовлених фактичними чи юридичними підставами й особливим характером відносин довіри  на шкоду довірителеві (інтересам третіх осіб).

У структурі злочинного посягання зловживання довірою належить безпосередньо суспільно небезпечній протиправній дії, указує на операціональну своєрідність її виконання. Розглядуваний спосіб іманентний дії, схований у ній, входить до її змісту, визначає форму зовнішнього вираження злочину. Іноді він виступає у виді окремої дії відносно основного діяння, яка забезпечує його виконання, і, знаходячись із ним в органічній єдності, є прийомом (операцією) виконання останнього.

3. Зловживання довірою як спосіб учинення злочину операціонально забезпечує здійснення діяння, яке заподіює шкоду об’єкту кримінально-правової охорони шляхом його пошкодження “зсередини”, оскільки злочин учинюється особою (суб’єктом), яка є “носієм” відносин довіри.

4. Запропоновано низку класифікацій видів зловживання довірою, у пудгрунті яких лежать різні види відносин довіри, що мають різні підстави виникнення. Вирізняються, зокрема, такі види зловживання довірою, як зумовлене: а) службовим становищем повірника; б) становищем опікуна або піклувальника; в) професійним становищем повірника, його трудовою функцією; г) угодою, договором, дорученням тощо; д) фактичними відносинами довіри. Дається детальна характеристика цих видів зловживання довірою, що має кримінально-правове значення, зокрема, для кваліфікації злочинів, їх розмежування, диференціації кримінальної відповідальності тощо.

5. Запропоновано нову видову класифікацію спеціальних суб’єктів.

Залежно від характеру покладених на повірника обов’язків, вони поділені на:

1) суб’єкти, на яких покладені обов’язки  виходячи з фактичних відносин довіри;

2) суб’єкти, на яких покладені обов’язки виходячи з юридичних відносин довіри. Останні залежно від вида (специфіки) функцій наданих повірникові, вирізняємо такі види: (а) службові особи. Вони, залежно від обсягу наданих повноважень поділяються на тих: які мають типові (прості) повноваження; повноваження, зумовлені відповідальним становищем; повноваження, зумовлені особливо відповідальним становищем. Залежно від характеру виконуваних функцій: представники влади; ті що не є представниками влади, але займають посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських або організаційно-розпорядчих обов’язків. Залежно від специфіки сфери суспільного життя, де повірник (службова особа) протиправно використовує отримані повноваження, це особи, яким притаманні: загальні ознаки; спеціальні ознаки; (б) опікуни або піклувальники; (в) особи, які займають посади у зв’язку з професійною діяльністю, трудовою функцією, але не є службовими; (г) інші спеціально зобов’язані особи.

6. Запропоновано класифікацію відносин довіри. Це відносини довіри: а) не сполучені з правовим обов’язком повірника діяти належним, установленим для нього чином, тобто фактичні відносини довіри; б) сполучені з правовим обов’язком повірника діяти належним чином, тобто юридичні відносини довіри.

Юридичні відносини довіри залежно від вида функцій (повноважень) наданих повірникові  поділяються на наступні види – з особами, які мають спеціальні функції: а) службової особи; б) опікуна або піклувальника; в) трудові, професіональні (які не є службовими); г) інші спеціальні, що визначаються угодою, договором, дорученням тощо.

Відносини довіри з особами, яким надані функції службової особи, залежно від специфіки сфери суспільних відносин де здійснюється реалізація наданих повірникові повноважень, в свою чергу підрозділяються дисертантом на відносини довіри загального і спеціального характера. Залежно від обсягу повноважень, наданих службовій особі, виокремлюємо: а) типові (прості) відносини довіри; б) відносини довіри із службовою особою, яка займає відповідальне становище; в) з особою, яка займає особливо відповідальне становище. Залежно від характера виконуваної функції: а) відносини довіри зі службовою особою, яка є представником влади; б) відносини довіри зі службовою особою, яка не є представником влади.

 

Пропонується:

1. Внести доповнення до Загальної частини КК України, помістивши до неї загальне поняття “зловживання довірою як спосіб учинення злочину”.

2. Доповнити ч. 1 ст. 67 КК (“Обставини, які обтяжують покарання”) п. 14, у якому передбачити обставиною, яка обтяжує покарання, “вчинення злочину службовою особою, яка займає відповідальне становище або особливо відповідальне становище”. У ч.2 ст.67 КК додати п.14 до встановленого нею переліку.

3. Доповнити  розділ  XVII  Особливої частини КК новою статтею – 364-1:

Стаття 364-1.   Бездіяльність службової особи.

1. Умисне невиконання службовою особою всупереч інтересам служби дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам, інтересам окремих громадян чи державним або суспільним інтересам, чи інтересам юридичних осіб, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те ж діяння, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

 карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першої або другої цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, -

карається позбавленням волі на строк до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

 

4. Нова редакція диспозиції ч.1 ст.190 КК України: Заволодіння чужим майном шляхом обману або обернення чужого майна на користь свою чи третіх осіб шляхом зловживання довірою, а також придбання права на майно шляхом обману чи  зловживання довірою,-…

5. Викласти диспозицію ч.3 ст.364 КК у такій редакції: Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені представником влади або іншою службовою особою, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище,-…

6. Доповнити статті 110 ч.3, 157 ч.3, 161 ч.3, 189 ч.4, 191 ч.5, 233 ч.2, 238 ч.2, 262 ч.3, 365 ч.3, 366 ч.2, 423 ч.3, 424 ч.4 КК кваліфікуючими ознаками: “або вчинені службовою особою, яка займає відповідальне становище або особливо відповідальне становище”.

7. Додати до статей КК кваліфікуючі ознаки: “ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне становище або особливо відповідальне становище”, доповнивши їх відповідними частинами в статтях 158 (ч.4), 159 (ч.2), 160 (ч.4), 162 (ч.3), 170 (ч.2), 171 (ч.3), 237 (ч.2), 256 (ч.3), 338 (ч.3), 340 (ч.2), 343 (ч.3), 344 (ч.3), 351 (ч.3), 376 (ч.3), 397 (ч.3), 436 (ч.2), 442 (ч.2) КК і встановити за них покарання, яке відповідає характеру й ступеню їх суспільної небезпеки.

8. Додати до статей КК кваліфікуючі ознаки: “ті самі дії, вчинені службовою особою шляхом використання влади або службового становища”, доповнивши їх відповідними частинами в статтях 174 (ч.2), 182 (ч.2), 237 (ч.2), 239 (ч.3), 240 (ч.3), 241 (ч.3), 242 (ч.3), 244 (ч.3), 246 (ч.2), 247 (ч.2), 250 (ч.2), 251 (ч.2), 254 (ч.2), 288 (ч.2), 295 (ч.2) КК та встановити за них покарання, яке відповідає характеру й ступеню їх суспільної небезпеки.

9. Доповнити статті 142 ч.2, 143 ч.5, 144 ч.3, 188 ч.2, 243 ч.2, 245 ч.2, 249 ч.2, 252 ч.2, 276 ч.3, 277 ч.3, 279 ч.3, 289 ч.2, 359 ч.2 КК кваліфікуючою ознакою: “або службовою особою шляхом використання влади або службового становища”.

10. Доповнити санкцію ст.167 КК альтернативними видами основного покарання у виді обмеження волі на строк до п’яти років і позбавлення волі на строк до п’яти років.

11. Змінити санкції статей 160 ч.2, 161 ч.2, 3, 162 ч.2, 189 ч.2, 206 ч.3, 371 ч.3, 372 ч.1, ст.373 ч.1, 2, 374 ч.1, 2, ст.375 ч.1, 2 КК, у яких суворість покарання підвищити, як мінімум, до меж мінімального й максимального розмірів основного й додаткового покарання, передбаченого у частинах 2 і 3 статей 364 та 365 КК (які містять загальні норми відносно розташованих у зазначених статтях).

12. Доповнити санкції норм, які передбачені у статтях 154, 156, 159, 160, 167, 168,  173 ч.2, 176 ч.3, 184, 192, 207 ч.1, 208 ч.1, 213, 218, 227, 228, 240 ч.1, 248 ч.2, 250, 271, 279 ч.1, 283 ч.1, 288, 325, 326 ч.1, 327 ч.1, 351 ч.1, 354, 357 ч.1, 368 ч.1, 382 ч.1 КК включивши до них основне альтернативне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до п’яти років.

13. Доповнити санкції відповідних норм, передбачених у статтях 141, 207 ч.2, 3 , 262 ч.2, 298 ч.2, 370, 371 ч.2, 372, 373, 375, 380 ч.2, 381 КК, додавши в них позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове обов’язкове покарання строком до трьох років.

14. Змінити санкції статей 134 ч.2, 142 ч.2, 144 ч.2, 287 КК, у яких позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю передбачити як додаткове обов’язкове покарання.

15. Змінити п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25. 12. 1992 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” і викласти його в подальших роз’ясненнях у такій редакції: Одержання майна за умови  виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство не тільки в тому випадку, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його привласнити, а зобов’язання не виконувати (заволодіння шляхом обману), а й у випадку, коли винна особа обертає на користь свою (чи третіх осіб) майно, яке одержала без введення в оману потерпілого щодо своїх намірів з метою використання цього майна відповідно волі потерпілого, -  тобто шляхом зловживання довірою.

16. Змінити п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 02. 03. 1973 “Про судову практику у справах про обман покупців” та викласти його в подальших роз’ясненнях у такій редакції: Суб’єктом злочину при обмані покупців чи замовників може бути працівник підприємства, який здійснює реалізацію товарів чи надання послуг і який належним чином уповноважений на те зареєстрованим суб’єктом підприємницької діяльності, або особа, яка займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Обмірювання й обважування покупців, перевищення встановлених роздрібних цін, інший обман покупців чи замовників, учинені особами, які не є працівниками підприємств торгівлі й побутового обслуговування, обман громадян при здійсненні незареєстрованої підприємницької діяльності, інші випадки, коли ошукування відбувається при реалізації товару чи наданні послуг не від імені зареєстрованого суб’єкта господарської діяльності, містять у собі ознаки шахрайства (ст.190 КК), а не злочину, передбаченого ст.225 КК.

 

Додаток А

 

 

23