yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину поняття і кримінально-правове значення

ВСТУП

 

 

Актуальність теми дослідження. Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України (далі КК), покликаного забезпечити ефективну боротьбу зі злочинністю, припускає не тільки необхідність розробки глибоких науково обгрунтованих рекомендацій щодо правильного його застосування, а й проведення широкомасштабних досліджень фундаментальних проблем кримінального права з метою подальшого вивчення сутності, соціальної зумовленості й ефективності кримінального законодавства, опрацювання пропозицій з подальшого його вдосконалення. Досягнення зазначених цілей ставить перед наукою кримінального права як одне з найважливіших завдань усебічне дослідження проблем учення про злочин, зокрема, зловживання довірою як способу вчинення злочину, що за нашим дослідженням є обов’язковою ознакою складів злочинів, передбачених більше ніж у 20% норм Особливої частини КК. Установлення зловживання довірою як способу вчинення злочину, його основних рис і властивостей має дуже важливе значення в правозастосувальній діяльності: для з’ясування злочинної поведінки, її фактичних і соціальних властивостей (суспільної небезпеки), для кваліфікації злочинів, розмежування суміжних злочинів і відмежування злочинних діянь від незлочинних, подолання конкуренції кримінально-правових норм, установлення сукупності злочинів, індивідуалізації покарання та ін. Не викликає сумніву й теоретична значимість вивчення проблеми зловживання довірою як способу вчинення злочину, оскільки проведення глибокого наукового дослідження дозволить розширити знання у сфері вчення про злочин, його склад, елементи й ознаки та ін. Однак при всій очевидній теоретичній і практичній значущості розробки проблеми зловживання довірою як способу вчинення злочину спеціальних досліджень цієї проблеми в науці кримінального права раніше не проводилося. Зловживання довірою розглядалося лише як один з альтернативних способів шахрайства (ст.190), заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.192) (відповідно статті 83, 143, 87 КК 1960 р.) і, власне кажучи, не вивчалося як “наскрізний” спосіб, властивий багатьом складам злочинів (наприклад, у вигляді зловживання владою або службовим становищем як найбільш поширеного виду зловживання довірою). Внаслідок цього на практиці нерідко зустрічалися (і зустрічаються) ускладнення при застосуванні окремих норм Особливої частини КК, що передбачають зловживання довірою як обов’язкову ознаку складу злочину. При цьому в  науковій літературі було висловлено чимало недостатньо переконливих, часом навіть суперечливих поглядів із зазначених питань. Усе викладене й послужило підставою визнати всебічне вивчення зловживання довірою як способу вчинення злочину в якості актуальної проблеми, що має важливе теоретичне і практичне значення, і обрати її темою дисертаційного дослідження.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної комплексної цільової програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження - провести комплексний юридичний аналіз зловживання довірою як способу вчинення злочину на рівні родового поняття, з’ясувати його кримінально-правове значення, сформулювати науково обґрунтовані рекомендації з удосконалення чинного кримінального законодавства і практики його застосування. Для її досягнення були поставлені наступні задачі: 1) розробити поняття “зловживання довірою як способу вчинення злочину” (на рівні родового (видового) поняття); 2) вивчити його об’єктивні й суб’єктивні ознаки; 3) відмежувати його від суміжних способів учинення злочинів; 4) визначити види відносин довіри залежно від різних підстав їх виникнення; 5) установити види зловживання довірою; 6) дослідити зловживання довірою як ознаку складу злочину, показати його співвідношення і взаємозв’язок з іншими ознаками й елементами складу; 7) установити значення зловживання довірою для кваліфікації злочинів, подолання конкуренції норм при сукупності злочинів; 8) з’ясувати значення зловживання довірою для диференціації кримінальної відповідальності й індивідуалізації покарання; 9) на підставі проведеного аналізу сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного кримінального законодавства і практики його застосування.

Об’єктом дослідження є сукупність знань, що стосуються поняття “зловживання довірою як способу вчинення злочину”, його кримінально-правового значення у світлі вчення про злочин і про склад злочину. Предметом  дослідження виступають норми кримінального законодавства, що передбачають розглядуваний спосіб учинення злочину як обов’язкову або альтернативну ознаку складу злочину.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі теоретичних досліджень були використані наступні наукові методи:

діалектичний – згідно з яким предмети (явища) об’єктивного світу вивчаються в єдності і протилежності, у відносно статичному стані і водночас, у розвитку. Родове поняття “зловживання довірою як спосіб учинення злочину” розглядається з точки зору його змісту і форми відповідно до трактування загального поняття способу вчинення злочину. Зловживання довірою як спосіб учинення конкретних злочинів аналізується з урахуванням його співвідношення з поняттям “зловживання довірою”, що трактується на рівні родового поняття про нього, а також із загальним поняттям “спосіб учинення злочину”;

історико-правовий – при дослідженні тих чи інших аспектів зловживання довірою як способу вчинення злочину з урахуванням фактору зміни трактувань зловживання довірою та історично зумовлених змін кримінального законодавства;

системно-структурний і функціональний – при з’ясуванні об’єктивних і суб’єктивних ознак зловживання довірою як способу вчинення злочину, а також систематизації видів такого зловживання, зумовлених тими чи іншими підставами виникнення відносин довіри;

догматичний – при аналізі зловживання довірою як ознаки складу злочину, його зв’язку і взаємозалежності з елементами й ознаками складу, встановленні значення зловживання довірою для кваліфікації злочинів.

конкретно-соціологічний – при вивченні кримінальних справ про злочини, вчинені шляхом зловживання довірою.

Теоретичною основою дисертації послужили фундаментальні наукові положення загальної теорії кримінального права, роботи як вітчизняних фахівців із проблеми дослідження, так і науковців колишнього СРСР та СНД, зокрема,         М.І. Бажанова, Я.М. Брайніна, Б.С. Волкова, Л.Д. Гаухмана, Н.О. Гуторової,        М.І. Даньшина, Б.В. Здравомислова, Г.Г. Зуйкова, О.Н. Колесниченка,                 М.Й. Коржанського, Г.А. Кригера, Л.Л. Кругликова, В.М. Кудрявцева,                  Б.О. Куринова, П.С. Матишевського, В.П. Малкова, М.І. Мельника,                      В.О. Навроцького, Б.С. Никифорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, Р.А. Сабітова,    Л.В. Сердюка, О.Я. Свєтлова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна,                  В.І. Тютюгіна, І.Ш. Жорданія, О.М. Яковлева та ін. Для опрацювання теми і вирішення поставлених задач використовувалися також наукові праці із соціології, психології, філософії, загальної теорії держави і права, кримінології, криміналістики та ін.

Емпіричну основу роботи склали статистичні звіти, огляди судової практики Верховного Суду України, опублікованої практики Верховних Судів СРСР, УРСР, РСФСР з кримінальних справ про злочини, вчинені шляхом зловживання довірою (у т.ч., вчинені шляхом зловживання владою або службовим становищем – статті 191, 364, 365 КК); була вивчена судова практика по зазначених категоріях злочинів Харківської і Полтавської областей (понад 200 кримінальних справ). Соціологічну основу дисертації склали дані анкетування щодо основних питань теми понад 100 суддів і працівників правоохоронних органів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням зловживання довірою як способу вчинення злочину і являє собою самостійно виконану й завершену роботу. Елементи новизни полягають у наступному:

1. Одержало подальшого розвитку й обґрунтування концептуальне  положення про те, що зловживання довірою поряд з фізичним і психічним насильством, обманом тощо, є самостійним видовим способом учинення злочину (родове поняття), що співвідноситься із загальним поняттям способу як особливе і загальне, а зі зловживанням довірою – способом учинення конкретних злочинів – як особливе й одиничне.

2. Уперше дано аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак зловживання довірою як видового способу вчинення злочину на рівні родового поняття про нього. Зловживання довірою розглядається в дисертації як використання повірником усупереч волі й інтересам довірителя наявних між ними відносин довіри і наданих повірникові повноважень. Обгрунтовується, що зловживання довірою в більшості випадків утворює зміст дії як ознаки об’єктивної сторони складу злочину. Але нерідко цей спосіб виступає і як дія “допоміжного” характеру, що забезпечує виконання “основного” діяння й утворює у сполученні з ним так звану “складну дію”.

3. Уперше запропоновано низку класифікацій видів зловживання довірою, у пудгрунті яких лежать різні види відносин довіри, що мають різні підстави виникнення. Вирізняються, зокрема, такі види зловживання довірою, як зумовлене: а) службовим становищем повірника; б) становищем опікуна або піклувальника; в) професійним становищем повірника, його трудовою функцією; г) угодою, договором, дорученням тощо; д) фактичними відносинами довіри. Дається детальна характеристика цих видів зловживання довірою, що має кримінально-правове значення, зокрема, для кваліфікації злочинів, їх розмежування, диференціації кримінальної відповідальності тощо.

4. Отримало подальшого розвитку дослідження механізму заподіяння шкоди безпосередньому об’єкту при вчиненні злочину шляхом зловживання довірою. Шкода тут заподіюється шляхом “злому суспільних відносин зсередини”, оскільки злочин учинюється особою (суб’єктом), яка є “носієм” відносин довіри. Формулюється висновок, що при зловживанні довірою повірник заподіює шкоду безпосередньо довірителеві, а також іншим особам (фізичним чи юридичним), у недоторканності й захищеності яких зацікавлений довіритель і охорону чи реалізацію прав, свобод та інтересів яких покладено на повірника.

5. Уперше вивчено і з’ясовано значення зловживання довірою для побудови складів простих, кваліфікованих та особливо кваліфікованих видів злочинів. Відзначається, що зловживання довірою як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) обставина відображає підвищену суспільну небезпеку діяння порівняно з передбаченим основним (простим) складом, що зловживання довірою, зумовлене службовим становищем, є однією з підстав побудови складених злочинів, загальних і спеціальних кримінально-правових норм.

6. Уперше досліджено співвідношення і взаємозв’язок зловживання довірою з елементами й ознаками складу злочину, показано їх взаємну зумовленість і взаємозалежність.

7. Уперше розкрито значення зловживання довірою, і насамперед, зловживання довірою, зумовленого службовим становищем винного (як обов’язкової чи альтернативної ознаки складу злочину), для правильної кваліфікації злочинів, а також встановлення елементів і ознак складу злочину, для розмежування суміжних злочинів і відмежування злочинних діянь від незлочинних.

8. Запропоновано правила подолання конкуренції кримінально-правових норм при кваліфікації злочинів, чинених шляхом зловживання довірою, з’ясовано підстави і правила встановлення сукупності злочинів.

9. Сформульовано висновок, що злочини, чинені шляхом зловживання довірою, завжди припускають наявність спеціального суб’єкта злочину. Уперше наводиться класифікація таких спеціальних суб’єктів.

10. Уперше досліджено роль зловживання довірою у диференціації кримінальної відповідальності, побудові санкцій статей Особливої частини КК, встановленні в них видів і меж покарання, а також в індивідуалізації покарання.

11. На підставі аналізу ознак зловживання довірою сформульовані і викладені у висновках дисертації пропозиції по вдосконаленню чинного кримінального законодавства і рекомендації щодо вдосконалювання роз’яснень Пленуму Верховного Суду України про застосування низки норм КК.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому положення, узагальнення, пропозиції й висновки можна використовувати:

у науково-дослідній роботі – для подальшого дослідження проблем учення про злочин, зокрема, про спосіб (способи) вчинення злочину;

у законотворчості – для використання результатів проведеного дослідження при розробці пропозицій щодо зміни й доповнення чинного кримінального законодавства України, підготовки проектів постанов Верховного Суду України з проблем кваліфікації злочинів, чинених шляхом зловживання довірою;

у діяльності слідчих, прокурорів, суддів – при застосуванні кримінального закону;

у навчальному процесі – при викладанні курсів Загальної й Особливої частин кримінального права, підготовці підручників, науково-практичних коментарів, навчальних посібників і методичних рекомендацій.

Апробація результатів дослідження. Дисертація розглядалася на засіданнях кафедр кримінального права № 1 і кримінального права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Низка її положень була предметом обговорення на міжнародних і міжрегіональних наукових і науково-практичних конференціях і семінарах: “Актуальні проблеми становлення державності в Україні” (Харків, 1995 р.), “Актуальні питання вдосконалення законодавства і правозастосовчої діяльності” (Харків, 1996 р.), “Відповідальність службових осіб за корупційну діяльність” (Харків, 2001 р.), “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (Харків, 2002 р.).

Деякі положення дисертаційного дослідження використовувалися при проведенні практичних занять по Загальній та Особливій частині кримінального права України зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Результати дослідження опубліковані в семи наукових роботах (п’ять статей і тези наукових доповідей).

 

3